Читати книгу - "Мауглі"

— Дай Людині спокій! — обізвались луною голоси Балу та Багіри.

Мауглі поклав голову на бік Матері Вовчиці, задоволено всміхнувся і сказав, що особисто йому більше не хочеться ані бачити, ані чути Людину.

— А що, — сказав Акела, нашорошуючи вухо, — коли люди не дадуть тобі спокою, Братику?

— Нас п'ятеро, — озвався Сірий Брат, окинувши поглядом гурт і клацнувши щелепами при останньому слові.

— Ми також не відмовилися б від такого полювання, — сказала Багіра, злегка помахуючи хвостом і не зводячи очей з Балу. — Але навіщо думати зараз про Людину, Акело?

— Річ у тому, — відповів Самотній Вовк, — що коли шкуру жовтого злодія розстелили на скелі, я повернувся в село по своїх власних слідах, і всю дорогу збочував, і перекидався, щоб переплутати всі сліди-стежки на випадок, якщо хто-небудь надумає за нами погнатися. Коли ж я переплутав сліди так, що й сам не міг у них утямити, Манг, кажан, пурхнув між деревами і повис наді мною. Він сказав: "Село Людської Зграї, звідки вигнали Людське дитинча, гуде, мов осине гніздо".

— Так, я шпурнув туди великий камінь, — засміявся Мауглі, який часто розважався тим, що кидав спілі папави в осине гніздо і потім мчав до найближчого озера, щоб роздратовані оси не наздогнали його.

— Я поцікавився, що бачив Манг. Він відповів, що Червона Квітка цвіте біля сільських воріт, і люди з рушницями сидять навколо неї. Тепер я маю підстави думати, — Акела подивився скоса на старі шрами на боках, — що не ради забави люди беруться за рушниці. — Скоро, Братику, Людина з рушницею піде по нашому сліду, якщо вже не йде по ньому.

— Але навіщо? Люди вигнали мене. Чого ж їм ще треба? — сказав Мауглі сердито.

— Ти Людина, Братику, — заперечив Акела. — Не нам, Вільним Ловцям, розтлумачувати тобі, що і для чого роблять твої брати.

Він ледве встиг відхопити свою лапу, як ніж встромився глибоко в землю там, де вона щойно була. Мауглі вдарив швидше, ніж здатне устежити людське око, та Акела був вовк, а відомо, що навіть собака, який набагато відстав од дикого вовка, свого предка, прокидається (хоч який би міцний був його сон), якщо колесо воза доторкнеться до нього, і завжди одплигне раніше, ніж воно його придушить.

— Іншим разом, — промовив спокійно Мауглі, всуваючи ножа з піхви, — коли говоритимеш про Людську Зграю і Мауглі, не пов'язуй одне з одним.

— Пфф-у! Це гострий зуб, — зауважив Акела, обнюхуючи місце, куди був увігнаний ніж, — але життя серед людей зіпсувало тобі очі, Братику. Поки ти прицілявся, я міг би убити оленя.

Багіра схопилася на ноги, високо закинула голову, понюхала повітря, і всі її м'язи напружились. Сірий Брат швидко зробив те ж саме, але відійшов трохи ліворуч, щоб вдихнути вітер, що дув з правого боку. Акела відстрибнув кроків на п'ятдесят проти зітру і, трохи присівши на задні лапи, теж напружив свої м'язи. Мауглі із заздрістю подивився на них. Він відчував запахи так, як їх відчуває мало хто з людей, проте він не зміг розвинути в собі тонкого, мов найтонша павутина, чуття мешканців Джунглів, а три місяці у димному селі вплинули на нього дуже погано. Незважаючи на це, він зволожив палець, потер собі носа і почав витягатися на повний зріст, намагаючись піймати запах верхніх шарів повітря, щоправда, дуже слабкий, але зате і найбільш певний.

— Людина! — люто загарчав Акела, опускаючись на задні лапи.

— Бульдео! — промовив Мауглі, теж сідаючи. — Він іде нашими слідами. А он і сонце блищить на його рушниці. Дивись!

Це була всього-на-всього сонячна цяточка, яка тільки на одну мить засяяла на мідних замках старої рушниці, але ніщо в Джунглях не виблискує так яскраво, коли, звичайно, небом не пливуть хмари. Тоді лусочка слюди, маленька калюжка чи навіть просто гладенький листок блищать, ніби геліограф[4]. Але цього дня небо видалося спокійне і безхмарне.

— Я знав, що люди поженуться за нами, — промовив урочисто Акела. — Недаремно я був Ватажок Зграї!

Четверо братів Мауглі мовчки поповзли у терня і кущі.

— Куди ви пішли, не сказавши ні слова? — крикнув Мауглі.

— Ш-ш! Ми прикотимо сюди його череп ще до півдня, — відповів Сірий Брат.

— Назад! Назад і чекайте! Людина не їсть Людини! — викрикнув Мауглі.

— А хто тільки що видавав себе за вовка? Хто хотів штрикнути мене ножем, коли я подумав, що він Людина? — сказав Акела, коли четверо вовків сердито повернулись і вляглися біля ніг Мауглі.

— Невже я повинен пояснювати вам, чому я роблю те або інше? — люто закричав Мауглі.

— Це ж Людина! Так завжди каже Людина, — муркотіла Багіра у свої вуса, — точнісінько так розмовляли люди навколо князівських кліток в Удейпурі. Нам, Племенам Джунглів, відомо, що Людина наймудріша в світі. А якби ми вірили тільки своїм вухам, то думали б, що вона дурніша за всіх.— І вголос вона додала:— В цьому Людське дитинча має рацію. Люди полюють зграями. Було б нерозумно вбити одного, не знаючи, що роблять інші. Ходімо подивимося, що ця Людина