Читати книгу - "Варіант №1. На альпійській верховині"

Пішов вулицею Басила Коларова. Перш ніж натиснути дзвінок, з'ясував для себе деякі дрібниці, щоб не було потреби вивчати їх в інший спосіб.

«Доктор Хараламі Нешев, прийом хворих з 17 до 19 години».

Дев'ятнадцята година минула, але я зобразив страждання і подзвонив. Двері легко прочинились, і в шпарині виникла фізіономія дівчини, яка могла походити тільки з підсофійських сіл, а ймовірніше — з Вакарела.

— Я прийшов до лікаря.

— Але лікар уже не приймає.

— Скажи йому, що один пацієнт дуже просить прийняти його.

— Не знаю, чи погодиться він.

— Ти попроси, — і по-змовницькому підморгнув.

Двері зачинилися перед моїм носом і за дві-три хвилини знову відчинились, щоб впустити мене у броньовану фортецю лікаря.

Я, мабуть, відірвав його од вечері, він ще дожовував. Прекрасно виглядав. Близько тридцяти років, здоровань, видно, регулярно займається спортом, цього літа довго був на морі і, на мою думку, не байдужий до жіночих принад.

— Сідайте, — наказав він і мало не роздратовано запитав: — На що скаржитесь?

— Дякую, сяду. Але ні на що не скаржусь.

— То в чому справа?

— Маю передати вам привіт.

Я сів на стілець для пацієнтів, а він за свій стіл і запалив сигарету.

— Нещодавно я повернувся зі Стамбула. Там зустрів одну вашу знайому. Кілька років тому вона жила в Софії.

Я чекав, що він напружуватиме пам'ять і, напевно, не пригадає ніякої своєї знайомої. Але сталося інакше. Видно, дружба з цією дівчиною не є таємницею, яку слід приховувати.

— Мері! — вигукнув він, і лице його засяяло від приємних спогадів. — Де вона зараз?

— Не знаю, чи її звуть Мері, бо вона не захотіла називати своє ім'я. Прекрасно говорить болгарською мовою, одна…

— Мері Картер. Де вона зараз?

— Здається, працює в американському інформаційному центрі у Стамбулі. Я бачив, як виходила звідти.

— Як вона виглядає?

— Прекрасно, наче гімназистка.

— Вона й тоді була нічого. Одна з найкращих дівчат у французькому коледжі. Незабутні спогади пов'язують мене з нею. Ви повернетесь до Стамбула?

— Ні.

— Коли б я знав точно, де вона працює, я надіслав би їй подарунок. Вона кохається в нашій трояндовій олії, у пірографічних дрібничках, чеканці, якийсь час навіть колекціонувала їх.

Справді, в її кімнаті були всякі дрібні дерев'яні прикраси, різні сувеніри, старі болгарські свічники.

— Навіть коли й не працює в інформаційному центрі, ви можете послати їй подарунки туди.

— Так і зроблю. Мері заслуговує на те, щоб заради неї зробити все можливе!

Він проказав це мало не з пафосом, в очах його зблиснули сльози. Схаменувшись, певно, що виказує інтимні таємниці, він захлинувся сигаретним димом.

— Дякую…

Доктор допитливо подивився на мене — хотів почути моє прізвище.

— Мене звуть Філіпов.

Він подав мені руку.

Виходячи, помітив у нього на столі фотографію три-чотирирічного хлопчика, котрий — як і годиться — був схожий на свого батька.

Я йшов і думав, що взнав справжнє ім'я «міс Дейвіс» і одну маленьку таємницю її дівочих років у Софії. Цей бонвіван не тільки надішле їй подарунки, але може й сам податися до Стамбула. Видно, спомини ці дуже дорогі, і йому закортить пережити їх знову.

Я знав, що не можу чекати жодної несподіванки у квартирі, і все-таки мені дуже хотілося кого-небудь застати в ній. Однак не застав нікого.

Обоє прийшли увечері третього дня. Насо скидався на дитину, яка потрапила в «Дитячий світ». Як то кажуть, од іскор у його очах можна було припалити сигарету. Полковник — у своїй звичній броні. Ще не сів, як заявив:

— Ми не знайшли слідів ні одного, ні другого. Чим це пояснити?

— А ви вважаєте, що одразу викриваєте агентів і диверсантів?

— Облиште цей тон і відповідайте на моє запитання.

— Ви не знайшли їх, бо вони не раз бували в Болгарії і вміють замітати сліди.

— Ось член колишньої змовницької офіцерської організації — майор Анто Ніколаєв. Це його адреса і пароль. Запам'ятайте, а тоді знищіть записку. Агенти американського центру можуть розраховувати на нього при створенні комітету колишніх офіцерів, незадоволених народною владою. Завтра вирушайте до Русе, до людини, адресу якої вам дав Кларк. За нашими відомостями, він закінчив американський коледж у Симеоновому, і Кларк, мабуть, знає його звідти. Видушіть з нього все, що зможете, а ми згодом знайдемо спосіб тримати його на оці.

Того ж вечора я виїхав у Русе. Знайшов того, кого шукав, перед його виходом на роботу. Певно, це глибоко законспірований агент Кларка, але я не знав, навіщо мені зустрічатися з ним. А може, тут нема й ніякого зв'язку. Просто мені дали його ім'я, щоб у якийсь свій спосіб перевірити, чи був я у Русе, де мусив зібрати відомості про воєнну флотилію і торговельний флот. Якщо це агент Кларка, він одразу доповість про мій приїзд. Якщо вже перестав працювати на нього і я прийду зі старим паролем, він видасть мене міліції або