Читати книгу - "Вірнопідданий"

— Коли б я тільки міг, — пробелькотів він.

Геппель сказав:

— Ви можете. Взагалі ви можете все, чого в даному разі треба.

— Як це? — Дідеріх внутрішньо заціпенів.

— Ви добре знаєте як, — сказав Агнесин батько і, відсунувши свого стільця, провадив далі: — Сподіваюся, ви не думаєте, що Агнеса послала мене до вас? Навпаки, я повинен був обіцяти їй, що зовсім не буду втручатися і дам вам спокій. Але потім я подумав, що, власне, було б дуже нерозумно нам з вами і далі грати в хованки, коли ми такі близькі знайомі і я ще знав вашого покійного батька, та при цьому ще наші ділові зв’язки, і таке інше, і таке інше. «Ділові зв’язки розірвані, мій любий!» — подумав Дідеріх. Він озброївся.

— Я зовсім не граю з вами в хованки, пане Геппелю.

— Тим краще. Тоді все гаразд. Я добре розумію: молода людина, особливо за наших часів, не наважується без опаски взяти шлюб. Але коли обставини складаються так щасливо, правда ж? Наші галузі тісно пов’язані, і якщо ви хочете розширити батьківське підприємство, то Агнєсин посаг буде вам дуже до речі. — І от одним духом, намагаючись не дивитися в очі: — На жаль, у даний момент я можу дати готівкою лише дванадцять тисяч, але целюлози ви можете мати, скільки хочете. «От бачиш, — подумав Дідеріх, — і ці дванадцять тисяч ти теж повинен будеш десь позичити, якщо тобі їх дадуть».

— Ви не зрозуміли мене, пане Геппелю, — проказав він, — я не збираюсь одружуватися. Для цього треба дуже великих грошей.

Геппель звів на нього перелякані очі, але спробував засміятися.

— Я можу понатужитись…

— Облиште це, — поблажливо зупинив його Дідеріх.

Геппель ставав усе безпораднішим.

— Що ж вам тоді потрібно?

— Мені? Абсолютно нічого. Я думав, що вам щось потрібно, бо ж ви прийшли до мене.

Геппель набрався сили.

— Так не можна, милий Геслінгу. Після всього, що сталося… Тим паче, що це триває так довго.

Дідеріх зміряв Агнесиного батька поглядом, кутки його губ опустилися.

— Значить, ви знали?

— Я не був певен, — пробурмотів Геппель.

І Дідеріх звисока:

— Інакше було б дивно.

— Я цілком довіряв своїй дочці.

— Часом так помиляєшся, — сказав Дідеріх, зважившись на все, що могло послужити йому для захисту.

У Геппеля почервонів лоб.

— Я і вам довіряв.

— Ви хочете сказати, що вважали мене за простачка? — Дідеріх засунув руки до кишень і відкинувся в кріслі.

— Ні! — Геппель схопився. — Але я не вважав вас за такого мерзотника, яким ви себе показали!

Дідеріх з гідністю підвівся.

— Ви дасте задоволення? — спитав він.

Геппель закричав:

— Саме цього вам і хотілося б! Звести дочку і пристрелити батька! В цьому вся ваша честь!

— Що ви розумієте в питаннях честі? — Дідеріх так само роздратувався. — Я не зводив вашої дочки. Я поступився її бажанню і потім уже не міг відчепитися. Це в неї від вас. — І з обуренням: — Хто мені доведе, що ви не змовилися з нею від самого початку? Це пастка!

У Геппеля було таке обличчя, ніби він от-от закричить ще голосніше… Раптом він злякався і звичайним, лише трохи тремтячим голосом сказав:

— Ми занадто гарячкуємо, а наша справа занадто важлива. Я обіцяв Агнесі не втрачати самовладання.

Дідеріх в’їдливо засміявся:

— Бачите, як ви брешете? Допіру ви сказали, що Агнеса ні сном ні духом не знає про те, що ви у мене.

Батько винувато посміхнувся.

— По-доброму завжди можна домовитися, чи не так, мій любий Геслінгу?

Але Дідеріх вважав, що розмовляти «по-доброму» небезпечно.

— Який я вам до біса любий Геслінг! — загорлав він. — Для вас я пан доктор!

— Ах, так! — мовив, заціпенівши, Геппель. — Певно, вас ще ніхто не величав паном доктором? Ви можете пишатися, що почуєте цей титул уперше за таких обставин.

— Чи не збираєтеся ви образити і честь мого стану?

Геппель відмахнувся.

— Я не хочу ображати нікого і нічого. Я тільки питаю себе, що ми, дочка моя і я, вам зробили? Вам справді потрібний такий великий посаг?

Дідеріх відчув, що червоніє. Тим рішучіше пішов він у наступ.

— Якщо ви неодмінно хочете знати, то моє моральне почуття не дозволяє мені одружитися з дівчиною, яка не може дати мені в посаг свою чистоту.

Геппель, очевидно, знову хотів обуритись, але його вже не вистачало на це — він тільки ледве стримав ридання.

— Якби ви бачили сьогодні її горе! Вона призналася; мені в усьому, бо не могла більше витримати. Мені здаєть ся, вона навіть мене більше не любить, тільки вас. Чого ж ви хочете, адже ж ви церший.

— Звідки я знаю? До мене у вас бував якийсь добродій, на прізвище Мальман.

Геппель відсахнувся, ніби його вдарили в груди.

— Авжеж, хіба можна знати? Хто збрехав раз, збреше і двічі. — І додав: — Ніхто не може від мене вимагати, щоб я зробив таку, як вона, матір’ю моїх дітей. Для цього у мене надто розвинене почуття відповідальності перед суспільством. — З цими словами він одвернувся, присів навпочіпки перед відчиненим чемоданом і почав укладати речі.

За спиною він чув тепер справжнє ридання Агнесиного батька і піймав себе на тому, що й сам розчулився; і