Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

Філіпс схопив телефон і став натискати кнопки, набираючи домашній номер Майклза. При тонкому рентгенологічному діагностуванні хворобу можна буде виявляти негайно.

Тільки коли на другому кінці дроту пролунали сигнали, Мартін поглянув на годинника і був приголомшений, побачивши, що вже по одинадцятій. Цієї миті Майклзова дружина Елеонора, якої Філіпс ніколи не бачив, узяла трубку. І хоча, судячи з голосу, вона ще не спала, Філіпс відразу ж почав довго вибачатися за такий пізній дзвоник. Елеонора запевнила, що вони ніколи не лягають спати до півночі, й передала трубку чоловікові.

Довідавшись, що Філіпс досі на роботі, Майклз посміявся із його, як він сказав, юнацького ентузіазму.

— Був зайнятий, — пояснив Філіпс. — Випив філіжанку кави, трохи перехопив і здрімнув, — все, як радила машина.

— Не показуй всім цих порад, — знову розсміявся Майклз. — Я ввів до програми кілька соромітних пропозицій.

Філіпс схвильовано пояснив Майклзові, що дзвонить, бо виявив у невідкладній хвору на ім’я Лін Ен Лукас, в якої знайшов ті ж патологічні зміни щільності тканин, що й на знімках Маріно. Сказав, що коли йому не пощастило довести справу до завершення в першому випадкові, то цього разу він уже вранці проведе додаткові дослідження, що дадуть остаточну відповідь. Додав, що комп’ютер сам попрохав його, Мартіна, пояснити йому, що означають ці патологічні зміни щільності.

— Ця чортова штука хоче вчитися!

— Пам’ятай, — пояснив Майклз, — програма трактує радіологію так само, як і ти. Твою методику, твоє вміння, — ось що вона використовує.

— Так, але робить це краще від мене. Вона розрізнила ці коливання щільності, коли я їх ще не бачив. Якщо вона вчиться в мене, то як ти це поясниш?

— Дуже просто. Пам’ятай, що комп’ютер розбиває зображення на сітку точок — двісті п’ятдесят шість на двісті п’ятдесят шість — і в кожній з них може розрізняти значення щільності в діапазоні від нуля до двохсот. Коли ми перевіряли тебе — ти зміг розрізнити ті ж значення в діапазоні лише від нуля до п’ятдесяти. Звичайно ж, машина чутливіша від тебе.

— Вибач, що питаю такі прості речі.

— Прошу. А на старих знімках програму проганяв?

— Ні, — зізнався Філіпс. — Збираюся почати.

— Ну, все за один вечір робити не варто. Ейнштейн так не працював. Почекай до завтра.

— А пішов ти… — добродушно порадив Філіпс і урвав розмову.

Маючи лікарняний номер Лін Ен Лукас, Філіпс без ускладнень розшукав течку з її рентгенівськими знімками. Протягом останнього часу їй робили тільки флюорографії, решту рентгенограм було зроблено після падіння з роликів, коли їй було одинадцять. Закріпив у негатоскопі давню бічну проекцію черепа поруч із рентгеном, зробленим цього вечора. Порівнявши їх, пересвідчився, що патологічні зміни розвинулися після одинадцяти років. Щоб позбутися найменших сумнівів, поставив одну з плівок у комп’ютер. Машина підтвердила його висновок.

Філіпс знову вклав давні знімки Лін Ен до конверта, а нові поклав згори. Потім опустив течку на стіл, де, знав, Гелен її не займе. До отримання нових рентгенограм Лін Ен робити більше було нічого.

Мартін подумав, чим би йому тепер зайнятися. Попри пізній час він був надто збуджений, щоб заснути, а до того ж він чекав на прихід Деніс. Сподівався, що вона йтиме повз його кабінет, коли впорається зі своїми справами. Навіть вирішив був викликати її по системі внутрішнього сповіщення, але передумав.

А поки що треба було роздобути кілька давніх знімків з архіву. Подумав, чому б не взятися до перевірки програми комп’ютера відразу ж? На випадок, якщо Деніс прийде до його повернення, пришпилив до дверей записку: «Я в головній радіології».

На одному з терміналів головного комп’ютера лікарні повільно надрукував запит: список та кодові номери всіх хворих, що пройшли рентгенографію черепа протягом останніх десяти років. Закінчивши, натиснув на кнопку «ВВІД» і разом з кріслом повернувся до друкуючого пристрою. Запала коротка пауза. Потім машина почала вивергати папір з приголомшливою швидкістю. Коли вона нарешті спинилася, у Філіпсових руках опинився список із тисяч прізвищ. Від самого його вигляду Мартін відчув утому.

Але це його не спинило. Він розшукав Ренді Джекобса, одного з хлопців, що працювали в відділенні ввечері. До обов’язків Ренді входило розкладати по течках знімки, зроблені протягом дня й підбирати потрібні на наступний день. Він займався на фармакологічному факультеті, талановито грав на флейті й мав відкриту, лагідну вдачу. Мартін знав його як дотепного, працьовитого й справного співробітника.

Для початку Мартін попрохав Ренді підібрати знімки хворих з першої сторінки. Їх було близько шістдесяти. Спритному як завше Ренді знадобилося двадцять хвилин, щоб викласти перед Філіпсом купу бічних проекцій черепа. Але Філіпс почав не з того, про що просив Майклз. Він став уважно розглядати плівки, вкладені в альтернатор, не в силах побороти спокусу відразу ж виявити додаткові випадки патологічної щільності тканин, такі самі, як у Маріно та Лукас. Послуговуючись аркушем паперу з дірочкою як пристроєм для обмеження поля зору, він натисканням педалі міняв знімок за знімком. Проглянув уже половину, коли з’явилася Деніс.

— Як поєднати твої заяви про палке бажання втекти з клінічної радіології й те, що ти вивчаєш рентгенограми, коли вже майже північ?

— Дурниця, звичайно ж, — погодився Мартін, відкидаючись на спинку фотеля й протираючи очі кісточками пальців, — але мені принесли ці плівки, а я й подумав — дай подивлюся, раптом виявлю ще такі ж зміни, як у Маріно й Лукас.

Деніс підійшла до нього ззаду й погладила йому шию. Погляд у Мартіна був зморений.

— І знайшов? — поцікавилася вона.

— Ні, — сказав Філіпс, — але я проглянув лише десяток знімків.

— Кола можливих кандидатур не звузив?

— Що ти маєш на увазі?

— Ну, досі ти натрапив на два випадки. Обидва свіжі, хворі — жінки, обом близько двадцяти.

Філіпс