Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

— Вибачте, сер, — мовив Мітчі. — Тепер вам ясно, що єдиний вихід — розстріляти мене.

— Послухайте, — попросив головнокомандувач, — чи не відійшли б ви на кілька кроків. Станьте аж у тому кутку кімнати. — Він прокашлявся. — Ми вже розглядали таку можливість, та зважаючи на політичне становище вашого батька, відкинули її.

Раптом з чистого дива заговорив робот-секретар:

— Уло брясно і лизькі глуби оберталися і козали у вилях.

Мітчі поглянув на нього.

— Схибнувся з глузду, — безпомічно мовив він. — Таке траплялося й раніше?

Андервуд запротестував:

— Тільки не це. Найкращий банк пам’яті в системі.

— Так, сер, — заговорив, вибачаючись Мітчі. — І не раджу вам пробувати його полагодити. Трьох техніків убило струмом, коли я…

Робот заспівав:

— О, казловий день! Калу! Калень!

— Повністю рішився розуму, — мовив Мітчі.

— Ну, — вигукнув головнокомандувач, — це вже занадто казлово! Сенатор чи не сенатор, асигнування чи не асигнування, ось цими голими руками…

Рвонувшися вперед, він відчув, як килим пішов з під ніг. Він одчайдушно схопився за край столу, розбивши при цьому чорнильницю і карафку з водою.

Мітчі схопився підбігти і допомогти.

— Стійте на місці, — ревнув Бул Андервуд, однією рукою тримаючись за гомілку і погрожуючи другою, стиснутою в кулак.

Чорнило закапало зі столу на його поголену голову. Та це не остудило запал генерала.

— Вас навіть убити небезпечно! Цілий полк, мабуть, загине, поки вас розстріляють. Це… — Раптом він зупинився, а коли заговорив знову, його голос нагадував воркування кондора. — Курсанте Фартінгворт, — виголосив він. — По зрілому роздумі з мого боку, я обрав вас для виконання найнебезпечнішої операції з усіх, які проводилися земними збройними силами за останні сто років. У разі успіху ця операція буде вирішальною, і війна скінчиться.

— Кого, мене? — тільки й мовив Мітчі.

— Саме вас, — підтвердив головнокомандувач. — Ця війна точиться вже ціле століття, і жодна сторона поки що не досягла того найменшого зрушення терезів, тої хвилинної переваги, яку можна було б назвати перемогою. Курсанте, Фартінгворт, вас обрано звершити подвиг, який доведе зверхність землян над марсіанами, — Андервуд пильно глянув на Мітчі.

— Слухаюсь, сер, — курсант клацнув підборами. — Який буде наказ?

Обличчя головнокомандувача сяяло.

— Це слова справжнього героя земних збройних сил. Слухайте, в космопорті, неподалік звідси, стоїть маленька розвідувальна ракета. Ви негайно рушаєте до неї і стартуєте на Марс. Там сховаєте корабель і проникнете в столицю.

— Гаразд, сер. А що я робитиму далі?

— Нічого, — задоволено мовив Бул Андервуд. — Вам не треба робити абсолютно нічого. Лише жити там. Я підрахував, що ваше перебування у ворожій столиці покладе край війні менш ніж за два роки.

— Слухаюсь, сер, — Майкл Фартінгворт хвацько віддав честь.

У кошику для паперів зненацька спалахнув вогонь.

Крізь розбиту шибку головнокомандувач Бул Андервуд почув, як стартує розвідувальний корабель. За п’ять чи шість миль від космопорту вибухнула цистерна з пальним, освітивши небосхил омахами полум’я.

Сидячи в розгромленому кабінеті, генерал обережно потирав гомілку.

— Мене турбує тільки те, що ми робитимемо, коли війна скінчиться і його треба буде повернути додому. — Та потім просвітлів. — Мабуть, ми залишимо його там, як наші окупаційні сили. Це втримає марсіан від спроб оговтатися і відновити свій військовий потенціал.

Він спробував підвестися і сказав роботу-секретарю:

— Надішліть до мене пару санітарів.

— Стережись Лопотонга, — насмішкувато мовив робот.

З англійської переклав Владислав Носенко[9]

Навіть саму ідею бабуся вважала жахливою; вона ще пам’ятала ті часи, коли служниками в домі були люди.

— Якщо ви думаєте, що я житиму під одним дахом з мавпою, ви глибоко помиляєтесь, — пирхнула вона.

— Не будь такою старомодною, — парирувала я. — Хоч би що там було, Доркас — не мавпа.

— А хто ж така вона чи воно?

Я перегорнула кілька сторінок довідника Корпорації генної інженерії.

— Ось послухай, ба, — сказала я. — «Супермавпа (зареєстрована фабрична марка) пан-сапієнс — це розумна людиноподібна істота, виведена методом селекції і генетичних видозмін на основі роду шимпанзе…»

— А що я казала! Звичайнісінька мавпа!

— «…має цілком достатній запас слів, щоб зрозуміти найпростіші розпорядження. Її можна навчити виконувати будь-яку домашню або нескладну фізичну роботу. Вона тямуща, ніжна, привчена до порядків у домі і особливо доброзичлива до дітей…»

— Діти! Чи можна покластись на Джонні і Сьюзан у справі з… горилою?

Зітхнувши, я відклала довідник.

— В цьому ти маєш рацію. Доркас справді дорога мавпа, і якщо я дізнаюсь, що ці малі вандали кривдять її…

На щастя, в цю мить у двері подзвонили.

— Підпишіть, будь ласка, — сказав доставщик.

Я підписала папери, і Доркас увійшла в наше життя.

— Здрастуй, Доркас, — привіталась я. — Сподіваюсь, тобі буде добре у нас.

Вона пильно придивлялася до мене своїми великими сумними очима з-під важких брів. Мені траплялось бачити значно потворніших представників роду людського, однак Доркас, яка була приблизно чотири фути заввишки і майже стільки ж завширшки, мала досить-таки чудернацький вигляд. У своїй простій, чистенькій формі вона нагадувала служницю з кінофільмів початку двадцятого сторіччя.

— Доброго ранку, мем, — промовила вона нерозбірливо, але