Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"

Зал загудів глухо, стривожено.

— Це неможливо! Як ви гадаєте подолати відстань більшу за чотири світлових роки? — скептично озвався академік Ватсон.

— Визнаю, що мій проект звучить досить фантастично, але хіба досі нам не доводилось долати перепони, які здавались непереборними?.. До двадцять сьомого червня тисяча дев’ятсот п’ятдесят четвертого року багато чого здавалось неможливим. Однак того дня, з пуском першої атомної електростанції в Радянському Союзі, почався атомний вік. Людство оволоділо невичерпним джерелом величезної енергії. З її допомогою воно перетворило пустелю Сахару на квітучий сад і витіснило льодовики Арктики майже до Північного полюса. Завоювало Місяць і дослідило інші планети нашої сонячної системи. Продовжило людське життя та скоротило відстані. Навчилось змінювати елементи, здійснивши таким чином заповітну мрію алхіміків. Перетворило шкідливе колись радіоактивне випромінювання на зброю в боротьбі проти мікробів… Насмілюсь сказати, що з такою енергією людина не може назавжди лишитись ув’язненою в межах нашої Сонячної системи. Інтереси науки вимагають, щоб ми зазирнули трохи далі. Ось чому я пропоную побудувати космічний корабель, який буде здатний подолати гігантську відстань в чотири світлових роки. Його детальний проект я виношу на обговорення Всесвітньої Академії наук. Познайомлю вас зараз тільки з головними даними…

На проекційному полотні з’явився схематичний розріз міжзоряного корабля.

В розробці проекту взяли участь кілька відомих вчених з різних країн, — продовжував Навратіл. — Корабель має бути досить великим, приблизно як океанський лайнер…

— З якого ж матеріалу ви хочете побудувати отакого велетня? Найміцніша конструкція буде розтрощена власною вагою! — зауважив Ватсон. — Припустимо, що вам, кінець кінцем, вдасться його побудувати. Звісно, потім з такого корабля можете зробити музей, бо на ньому ніколи не відірветесь від Землі.

— Звичайно, товариш Ватсон правий, — посміхнувся Навратіл. — Але тому, що нам потрібний не музей, а міжзоряний літак, яким ми хочемо потрапити на Проксіму, то побудуємо його краще зразу на Місяці, де вшестеро менша сила тяжіння дасть нам можливість спорудити більш сміливу конструкцію, а відсутність атмосфери — більш зручний старт. Як відомо, викопних багатств на Місяці досить, так що матеріалу завозити не будемо… Літак буде устатковано досконалою атомною електростанцією конструкції академіка Зайцева…

— Ці коментарі — пізніше! — знову встряв Ватсон. — Скільки часу триватиме політ?.. Це має бути подорож на все життя?.. Ви будете харчуватись безповітряним простором?

— Вітаю заперечення академіка Ватсона, вони полегшують мені виклад! — іронічно посміхнувся Навратіл. — Сконструйовані нами нові двигуни-реактори працюватимуть доти, доки корабель досягне половини швидкості світла, — це буде приблизно за два місяці. Стільки ж часу вони працюватимуть при гальмуванні, коли ми наблизимось до Проксіми. Більшу частину шляху корабель пролетить за інерцією… Вся подорож до сусідньої сонячної системи Центавра грубо розрахована на вісім років. Постачання на цей період буде забезпечене штучними споживними речовинами, які більш компактні…

Навратіл зробив паузу, чекаючи ще запитань, але зал мовчав.

— Прошу розглянути ескіз нашого корабля детальніше… — академік знову показав на схематичний рисунок космічної ракети в розрізі. — Це — склади пального, кисню, харчів… Ось — атомна електростанція. В циліндричному тулубі розміщено також клуб для відпочинку членів екіпажу та розваг у вільні хвилини. Над клубом розташовано кабіни екіпажу, з’єднані головним коридором. “Голова” корабля — велика куля, зайнята лабораторіями, спостережними пунктами і передавачами. Нагорі міститься центральна кабіна, звідки здійснюватиметься управління всім кораблем. До головного тулуба будуть приєднані чотири менші допоміжні літаки, які зможуть коли завгодно відділитись і летіти самостійно.

Під час проектування зорельота розрахунки було зроблено на екіпаж з п’ятнадцяти чоловік.

Як я вже сказав, детальний проект, що спирається на точні розрахунки, я запропонував президії. Сподіваюсь, що на завтрашньому засіданні його критично оцінять. Потім усе буде залежати від того, як вирішите ви…

Академік Навратіл уклонився і зійшов з трибуни. Коли він сідав у крісло, в нього ще тремтіли руки. Алена міцно потиснула йому правицю:

— Наша візьме!

Президент Академії оголосив перерву на десять хвилин. Однак ніхто й не згадав про буфет у сусідньому залі. Учасники поділились на групки, в яких точились жваві дебати. Зал гудів, як потривожений вулик.

“Яка це виняткова жінка! — подумав Северсон, глянувши на Алену: вона в цей час про щось сперечалася з Ватсоном. — Подолала величезну відстань до Місяця, а тепер наважується помчати ще далі…

Алена подивилась на Северсона, ніби відчула, що він її розглядає. Попросила пробачення і знову сіла поруч нього.

— Я погана компаньйонка, правда? Залишаю вас тут сидіти самотнім… Тільки я не можу витримати. Цей Ват-сон з своїми відсталими поглядами мене страшенно дратує!

— Знаєте, я вам заздрю… — сумно сказав Северсон, думаючи про своє. — Ви живете в дивовижний час, повний казкових можливостей.

Алена глянула на нього з неприхованим подивом:

— А хіба ви не живете в цей час?

— Як вам сказати… Мені здається, що я не живу, а… а тільки спостерігаю.

— Може, ми не досить уважні до вас? — стурбувалась дівчина. — Поводимось з вами, як з чужим?

— Ви мене не так зрозуміли. Я хотів сказати, що я й досі між вами як гість… А мені хотілося б…

— Працювати з нами? — швидко підхопила Алена.

— Так. Але ж я нічого не вмію й не знаю.

— Тс-с-с! — прошепотіла дівчина, бо шум у залі стих. — Поговоримо про це увечері.

На трибуну вийшов академік Ватсон. Як завжди, він почав підступно:

— Не думайте, шановні друзі, що я завжди стаю в опозицію з принципу. Просто, як вчений, я зобов’язаний захищати правду, в якій переконаний… Отож я й хочу насамперед порушити питання про доцільність подорожі до уявних людей на планеті Ікс.

Не маю сумніву, що в сонячній