Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

— Нічого не робіть із заарештованим, сержанте Дженкінс. Тримайте його до мого повернення. Не спускайте з нього очей.

Чендлер знав цю лють у його голосі: Мітч гнівався, що його випередили, що хтось його перехитрив. Сержант вважав, що дотримується моральних чеснот, що ставиться до інших так, як хотів би, щоб ставилися до нього, проте почувши, як інспектор біситься, він сповнився п’янкою енергією.

Мітчеві знадобилося б близько двадцяти хвилин, щоб дістатися на місце. Доктор Гарлан Адамс з’явився трохи більше ніж за дві. Місцевий терапевт жив за якихось двісті метрів від відділка, однак, увійшовши, віддихався, спершись на стійку, а весь його тулуб здригався так, наче був однією велетенською легенею.

— То що у нас тут? — поцікавився він, захрипло дихаючи.

— Ви впевнені, що не хочете перепочити кілька хвилин?

Лікар відмахнувся від його слів, як від дурниці, тож Чендлер повів далі:

— У нас є два чоловіки, обом приблизно двадцять п’ять чи десь так, обидва вкриті численними порізами та синцями, один жаліється на задишку та сам діагностував собі перелом ребра.

— Сам діагностував, — примружився Гарлан, повертаючи окуляри на потерту западину біля перенісся. — Самі собі ставлять діагнози іпохондрики та недоумкуваті, друже мій. Закладаюся, з ним усе гаразд.

— Ви можете піти і подивитися на нього.

— Саме тому я тут.

— Але я мушу попередити вас, що не слід наближатися до нього впритул.

Вигнувши одну кошлату брову, Гарлан поцікавився:

— А це ще чому?

Чендлер знав, що мусить попередити лікаря, але знав також, що наслідком стане один із трьох варіантів: чоловіка це заінтригує, налякає або змусить ставитись до в’язня як до знаменитості. Ув’язнені, з якими Гарлан зазвичай мав справу, були п’янички й жебраки, тож похизуватися вони могли лише поверхневими ранами. І попри те, що травми Ґабрієля і Гіта були такі ж незначні, про їхні злочини цього не скажеш.

Перш ніж вони увійшли до камери, Чендлер відвів лікаря вбік.

— Ви мусите пообіцяти тримати язика за зубами, Гарлане. Коли вийдете звідси.

Очі лікаря витріщилися за товстими скельцями окулярів.

— Я не жартую, Гарлане. Кажу вам це заради вашої безпеки, ви мусите зберігати все в таємниці.

— Я мовчатиму, як німий.

Чендлерові залишалося лише сподіватися всупереч усьому, що Гарлан каже правду. Інформація мала звичку просочуватися від Гарлана Адамса, а надто після того, як він перехиляв чарочку: схильність до розповсюдження пліток перемагала клятву Гіппократа. Та він був єдиний лікар у місті. Важко було знайти молодого медика, що погодився б приїхати і жити в дідька на рогах.

Після кількох секунд вимушеної тиші Гарланів мозок не зміг упоратися з інтригою і змусив рот промовити хоч щось:

— То хто ж побився? Хтось знайомий? Шахтарі? Місцеві? Домашня суперечка? Тут так мало розваг, що домашнє насильство перетворюється на хобі.

Поклавши руку на двері, Чендлер зупинив гладкого чоловіка, торкнувшись його вологої сорочки без рукавів.

— Ні, жоден із ваших варіантів. І будьте обережні всередині.

Сержантовому голосу бракувало веселощів, а отже, лікареві доведеться приборкати свій настрій. Принаймні ненадовго.

— Хто у вас там сидить? Вони, мабуть, небезпечні.

— Так і є, — погодився Чендлер. — Вони можуть бути небезпечні.

Оскільки жалівся Гіт, то й першим у черзі був він. Поки Гарлан оглядав підозрюваного, Чендлер стояв неподалік, готовий утрутитися. Попри свій гучний та набридливий характер, лікар був гарний фахівець. Він узявся до роботи, почистивши Гітове обличчя купою марлі та ватних тампонів і пояснюючи пацієнтові й охоронцю, що перейматися тут нічим — кілька подряпин і розсічена губа, вся робота буде косметична і зашивати нічого не доведеться.

А потім Гарлан розпочав світську бесіду.

— То як ви тут опинилися? — поцікавився він, витираючи подряпину на аж чорній від пилюки Гітовій щоці.

— Гарлане… — попередив його Чендлер.

— Вони вважають, — почав Гіт.

— Пане Барвелл, вас це теж стосується. Жодних балачок, інакше я заберу лікаря звідси.

— Ти обережніше, синку, — порадив Гарлан із лиховісною посмішкою. — Не закінчи, як Тріска Бішоп. Тріска теж не вважав себе винним. Але після того, як трохи посидів тут, виявилося, що попри всі докази — або їхній брак — він таки винен!

— Гарлане, я виведу вас просто зараз, — попередив Чендлер, хай навіть усвідомлював, що наказавши лікареві закрити рота, додає правдоподібності міфу, і що така сама хитрість може випасти й на Гітову долю.

— Хто такий Тріска? — перепитав Гіт, і на його червоному обличчі проступив переляк.

Похитавши головою і захихотівши собі під носа, лікар торкнувся навченими руками пацієнтових ребер і взявся їх обережно обмацувати. Гіт різко відсахнувся, а руки злетіли вгору, ніби збиралися відштовхнути лікаря. Сержант ступив крок назустріч, збираючись їх заспокоїти, та щойно лікар відпустив пацієнта, руки в того знову опустилися.

Чендлер помітив, що серце в нього калатає, як навіжене, лише коли Гарлан на крок позадкував і потер своє гладеньке підборіддя.

— Забиття. Можливо, перелом, — озвався лікар.

— Вони здаються поламаними, — пожалівся Гіт, соваючись, і поморщився.

— Вам доведеться зняти з нього кайданки, — вирішив Гарлан.

— Чому? — не зрозумів Чендлер і глипнув на Гіта, шукаючи бодай якоїсь причини відмовити.

— Я мушу перевірити, як він рухається. Переконатися, що не йдеться про щось серйозніше.

— Це необхідно? — перепитав сержант.

Гарлан нахилився ближче.

— Якщо ви не хочете, щоб він якось зігнувся і випадково простромив собі легеню.

Чендлер знову подивився на підозрюваного.

— Гаразд, підведіться і станьте обличчям до стіни, пане Барвелл.

Просити двічі не довелося — Гіт підвівся і впирався поглядом у стіну, поки сержант знімав кайданки.

Чендлер розвернув його. Гітове обличчя було вкрите намистинками поту, а вираз свідчив про біль та переляк.

— А тепер ніяких різких рухів, інакше кайданки знову повернуться, байдуже, переламані у вас ребра чи ні.

Гіт кивнув, і сержант допоміг йому знову сісти. Цього разу він залишився стояти на відстані витягнутої руки від підозрюваного, а лікар втиснувся між ними, щоб продовжити діагностику.

Схопивши Гіта за передпліччя, Гарлан підняв їх у повітря.

— Потримай так, синку.

Гіт зробив так, як йому наказали, подивившись спершу на лікаря, а потім на Чендлера. Сержант відчув, як усередині здіймається неспокій, коли Гарлан відштовхнув його вбік, щоб змусити підозрюваного зігнутися.

— Усе гаразд? — поцікавився Чендлер, чекаючи першої-ліпшої нагоди, щоб знову надягнути на заарештованого кайданки.

Гіт відкрив рота. Сержант подумав, що зараз почує, як той стогне від болю.

Натомість чоловік блискавично скочив на ноги і штовхнув огрядного терапевта на Чендлера.

— Не рухайтесь! — крикнув Дженкінс, відступаючи, щоб уникнути зіткнення з лікарем.