Читати книгу - "На межі бажання, Адалін Черно"

Коли ми приїжджаємо, Руслан знімає блокування з дверей, виходить з автомобіля і, відчинивши, допомагає вийти мені. Підіймаю голову й дивлюся на новеньку багатоповерхівку. На вході консьєржка вітається й запитує, чи з ним дівчина. Руслан киває та бере мене за руку, яку я чомусь не висмикую. Немає сил. Ні на що, чорт забирай, немає сил. Хочеться закритися від проблем світу і просто жити далі, не думаючи про те, що ти в чомусь винна.

Двері квартири Руслан відчиняє своїм ключем, пропускає мене вперед та допомагає зняти пальто. Тільки зараз я думаю, що він може жити з мамою, але в будинку, здається, нікого немає. Хлопець проводить мене на кухню, садовить за гарну барну стійку й питає:

— Чай будеш?

Киваю. Зігрітися справді не завадить. Руки холодні, щоки горять від збудження та усвідомлення того, що назад дороги вже немає. Я не зможу повернутися до чоловіка, тому що тоді він розмаже мене по стіні. Не вибачить мені того, що я не зможу пояснити йому, де була. А я не зможу. Що скажу? Знайшла підробіток, щоб піти?

За спогадами й думками про майбутнє, не відразу розумію, що кухня виглядає не так, як повинна. Вона явно належить жінці, що мене напружує.

— Руслане… — я обвожу поглядом приміщення і хлопець, вочевидь, зрозумівши моє німе питання, відповідає:

— Я живу з мамою. Вона у відрядженні ще три дні, тому…

Я киваю. З мамою, я не помилилася. А якби вона була вдома? Він би теж привіз мене сюди? І що потім? Як би я, доросла жінка, пояснила їй, що роблю поруч із її сином?

— Я б не привіз тебе сюди, якби вона була вдома, — коментує Руслан. — Знаю, що тобі б це не сподобалося.

Він ставить переді мною чашку з чаєм, а сам дістає з холодильника коньяк та дві склянки.

— Я не п’ю, — відмовляюся від пропозиції.

— Даремно, — говорить він. — Тобі б не завадило.

Я лише тисну плечима, спостерігаючи за тим, як хлопець наливає бурштинову рідину в склянку та випиває одним махом. Пляшка повертається до холодильника, а я невлад думаю, що Ваня б її закінчив. Допив би з закускою в той же вечір, коли відкоркував.

— Розкажи мені, — просить Руслан. — Я хочу тобі допомогти. Ти б бачила себе в автомобілі, — зі злістю говорить він та стискає кулаки. — Він часто б’є тебе?