Читати книгу - "Під омелою, Анна Харламова"

   Через декілька хвилин, Святослав відчинив перед Еммою двері. Тримаючись за руки, він усміхнувся.
   Вийшовши на доріжку, Емма заклякла, дивлячись уперед.
   — О, Господи! Святославе! Яка краса!
   Святослав усміхнувся, - все спрацювало! Її реакція – його винагорода!
   — Пішли…
   — Святославе, - ця альтанка немов Янгольський будиночок… — Емма дивилась на мерехкотіння вогників, які прикрашали усю невеличку будову. Маленьки, жовті вогники – запрошували увійти.
   — Тоді зроби крок у свій будиночок… — він радів, що зміг подарувати їй казку. Все всередині нього – співало Різдвяним щастям.
   Вони піднялись до альтанки і Емма в ту ж саму мить міцно обійняла його за талію, притиснувшись щосили.
   — Дякую… Дякую тобі за всі дива, які ти робиш для мене. — Емма відчула, як її очі наповнились сльозами радості та повної благодаті.
   — Щастя в тому, що є це для кого робити… Дива, що я тебе зустрів… диво – це наші з тобою дні… Я тішусь, що можу зробити для тебе щось гарне… До речі… — він подивився на неї зверху вниз і промовив: — покажи рученята.
   Вона послухалась.
   — Що?
   — Знову голі… — він розстібнув куртку і дістав той самий пакетик, ще з одним подарунком. Святослав відкрив пакунок. — Діставай…
   Емма усміхненно, зацікавлено і з цікавістю опустила свою долоню до пакетика. Діставши з нього рукавички, - Емма широко усміхнулась. Він такий чуйний… такій ніжний… Емма заплакала від щастя.
   — Ти найкращий… — вона встала навшпиньки і поцілувала його… ніжно… ніжно.
   — Ем… не плач. Прошу. — Святослав поцілував її повіки, трішки розмастивши туш. — Ем… одягни їх.
   Вона усміхнулась і одразу почала одягати: милі, тепленьки, білосніжні рукавички.
   — Ой! — Емма на щось у середині натрапила. І зрозумівши, що це – висунула рученятко, а разом з цим і каблучку, яка вже була одягнена на один з її пальчиків.
   Святослав зустрівся з її поглядом… декілька довгих секунд вони нічого не говорили, - просто дивились… дивились… А навіщо слова, коли довкола диво?!
   — Я хотів, щоб ця каблучка завжди була з тобою… Щоб ти знала, що я тебе кохаю… і щоб вона дещо тобі говорила… — його очі усміхнулись.
   — Що?
   — Подивись на надпис…
   — «Ти особлива». — Емму переповнювали такі сильні емоції, що дихання перехоплювало, а здатність говорити загубилась у глибинах серця та душі.
   — Ти для мене особлива, Ем… Ти – особлива. Ніколи про це не забувай! — він нахилився, щоб поцілувати її, але вона випередила його, накинувшись з гарячим, ванільно-перцевим поцілунком.
   Він відчував смак її солодких вуст та сліз щастя… Або… їхніх сліз… так-так… саме їх сліз. Святослав навіть не зрозумів, що його сильні почуття – знайшли вихід через сльози… Він взагалі не пам’ятав, коли плакав… а тим паче від щастя.
   Емма відчула його сльози… і невтримавшись, ще дужче припала до нього… наче хотіла заховати його в своєму коханні… такому чистому і водночас шаленому.
   В цю саму мить, десь у височині – взірвались перші феєрверки, оголосивши про прихід Нового року.
   — Вітаю, Святославе… — прошепотіла вона, йому у губи.
   — Вітаю, Еммо… — його гаряче дихання обпікало її вуста. — Зачекай хвилинку.
   — Що? Що таке?
   — Зараз побачиш.
   Святослав спустився з ганку, і дістаючи з кишені сірники, запалив феєрверк. Доки гніт потихеньку іскрився, доходячи до пороху, Святослав піднявся до Емми. Обійнявши її позаду, він усміхнувся.
   Ніжність його доторків та тепло обіймів, робили її найщасливішою жінкою у світі. Зараз є лише він і вона… ця альтанка… каблучка… і феєрвер.
   Зелені… сині… золоті… червоні… феєрверки освітлювали нічне небо… Новорічне небо… захопили усю тереторію над альтанкою.
   Емма виказувала захват, плескаючи в долоні, зойкаючи і обертаючись, подивитись у вічі Святославу, щоб запевнитись, що він бачить цю красу. Він бачить… бачить… неймовірну красу – під назвою Емма.

   Увійшовши до теплого будинку, вони одразу кинулись мити руку під гарячою водою… Пальці наче голочками пощіпує... ніс почервонів у обох… і взагалі холод нічної прогулянки – дав про себе знати у тремтінні тіл.
   — Я чекаю…
   — Що? — Емма здогадувалась про що він, але почути було б приємніше… і це б збудило ще більше…
   — Я хочу побачити подарунки на тобі…
   — Зараз? — вона його дражнила.
   — Ні! На наступний Новий рік! — засміявся він, і ляцнувши Емму по сідниці, направив її до пакунків.
   — Ой! — Емма потерла долонею місце, яке щойно покарали. — Біжу… біжу.
   Дівчина забрала свої подарунки і пішла одягати їх у своїй кімнаті.
   Ніч буде гарячою…
   Емма уся тремтіла, доки одягалась…
   Встаючи перед дзеркалом, – вона задоволено усміхнулась. Секс. Вона випромінює бажання… голод… і спокусу… ммм… гаряча суміш.
   Святослав увесь тремтів в очікуванні…
   Він так сильно бажав її, що це очікування – зробило з нього голодного… хижого… та неймовірно збудженого чоловіка.
   Святослав встав з канапи і підійшов до каміну… саме там він візьме її… і візьме так, як вона не очікує…
   Він стояв з розтібнутою сорочкою, випромінюючи силу та сексуальність… Емма вже кілька довгих секунд дивиться на нього і милується його чоловічою красою… Вона так сильно його бажає…
   Святослав озернувся і побачив жінку, яка була створена за подобою Янгола, але яка мала вдачу Богині кохання… суміш, яка зводила його з розуму. Це тіло, манило торкнутись… ці вуста поцілувати,… а ніжки… ніжки у цих панчішках бачити на своїй талії… плечах…
   — О, Ем… ти неймовірна… — він видихнув і облизав пересохлі губи.
   — Це подарунок коханого… — усміхнулась грайливо вона, повівши ніжкою, оголяючи стегно.
   — Ти прекрасиш будь, що… — він облизав у друге губи і промовив: — Обожнюю бачити тебе… такою…
   — Якою?
   — Готовою прийняти будь що… Все, що я запропоную…
   Емма затремтіла від його слів… ці слова так збуджували… так розпалювали її… Це була правда, - вона прийме все, що він запропонує...