Читати книгу - "Пообіцяй забути, Влада Клімова"

Пройшло кілька тижнів з того часу, як ми з Богданом задумали відібрати у Маніли пальму першості та запросити працівників і гостей Inwey на Естраваганзу до Києва. Кожного дня керівники підрозділів надсилали нам офіційні підтвердження, що їх команди готові прибути на форум саме до Української столиці.  Ті діячі нашої сфери, що жили  та  працювали в Європі, з радістю, згодились поміняти далеку мандрівку до Філіппін на відвідини квіточого Києва. По-перше, наше місто багато людей дуже любили, а по-друге, не треба було пертися на інший кінець світу. І головне, чого ніхто й ніколи раніше не робив під час цього заходу –  це привітати з одруженням молодого й чарівного представника вищого світу Inwey і його молоду дружину.

Якось з Варшави мені зателефонувала Тарнавська. Вона була збуджена й скривджена тим, що чоловік її серця – Богдан Шеремет все-таки став МОЇМ, а вона так і залишилась нічийною успішною бізнесвумен з Білої Церкви, десь там посеред Польщі.
– Що хитрожопа? Вхопила таки долю за хвіст? Та він же покрутить тобою як захоче та й полетить одружуватись вчетверте, – почула я відгук про мого коханого від тридцятишестирічної матері-одиначки й тільки посміхнулася:
– І тобі доброго ранку, Ларисо!
– Цвітеш, значить? Ну, і як же той скарб у ліжку? Мабуть, запаморочливий? – чого їм всім не йметься дізнатись: який Богдан у ліжку? Може жінки на природному рівні відчувають, що дійсно неймовірний.
– Як там погода у Варшаві, Ларо? Приїдеш до нас на Екстраваганзу? – відповіла я.
– Ого! Які ти слова вже вивчила з Шереметом, дитинко! Мабуть, не одну ніч навчав? Ну, добре, якщо вже ти спитала, то я категорично проти Києва! Що там можна нового побачити? Я підтримую, виключно, Манілу і тільки її та буду відмовляти від цієї дурної ідеї всіх інших. Так і знай та жеребцю своєму перекажи.
Тарнавська кинула трубку, а я сиділа й не розуміла: ну звідки у жінок збирається аж стільки негативних гормонів? Хоча, якби мені було тридцять шість і на мене зовсім не звертав уваги найчарівніший у світі чоловік – Богдан Шеремет, я б мабуть на таке життя теж була страшенно ображена.

Ой, як же зараз захотілося таранки! Аж слинки потекли. Коли до нас тоді приїздили одесити – вони привезли кілограмів п’ять неймовірно смачнючих бичків. Я залишила спочатку в офісі, всім для частування, але скоро тими ароматами пропахла вся приймальня і Адамович подарував мені зі складу якогось ароматизатора та звабливий запах риби скоро вивітрився. Я ж щедро поділилась з нашим завскладу тим добром й довго смакувала дома, наче цукерками. Наразі я навіть очі заплющила від насолоди, згадуючи смак бичків. Взагалі, я з дитинства не любила ні тістечок, ні кремів, а от гарнюня рибка та добре закопчена!.. Ой, краще не думати про це.

Від спогадів про таранку в горлі зовсім пересохло і я швиденько підхопилась, щоб попити води, але відчула як голова пішла обертом, тому я знову сіла. На вулиці був гарний яскравий ранок, ми з Богданчиком добре виспалися й відпочили, а зі мною діється щось зовсім незрозуміле? Трішки посиділа з заплющеними очима і стало краще... Саме в цей час до приймальні влетів осяяний чимось Шеремет. Він взагалі ганяв тепер наче вітер і більше нагадував закоханого школяра, а не серйозного представника закордонної корпорації, яким я Його побачила вперше.
– Золотко моє, радій. Бути в Києві Екстраваганзі! Тільки-но президент мені особисто це підтвердив. Я навіть не повірив, коли номер його побачив... Ти чого така сидиш? – помітив коханий мій стан і доповнив: – Тобі недобре? Ти якась незвично бліда. Що вже тут встигло трапитись?
– Богданчику, та нічого тут не трапилось, все добре. Хіба що тобі привіт від Тарнавської. Казала, що не приїде до Києва на Екстраваганзу і взагалі наш задум – фуфло...
– Та сама вона фуфло. Базарна баба з-під Білої Церкви. І ти від цього так засмутилася? Плюнь на неї й забудь! У нас роботи море. Готуватися треба. Люди приїдуть серйозні, нізащо не можна осоромити столицю Батьківщини. Поїхали десь поїмо, бо дома я розслабляюсь так, що працювати потім вже не можу, – зізнався коханий.
Я взялась за сумочку та знову сіла в крісло з закритими очима.
– Златочко, що? Ти не лякай мене будь ласка. Хочеш, нікуди не поїдемо? Пішли додому.
– Зараз, мій вогнику. Крутиться чогось усе...
Тепер Шеремета наче осяяло! Він дивно посміхнувся й запитав:
– А ти нічого не пропустила? Якось довго вже не проганяла мене від себе на два дні?
Це він звичайно про місячні. Але я й так пам’ятала, що в мене затримка цілих три тижні. Думала, що це через наші неймовірні заняття коханням гормони скачуть. А бажання погризти таранку взагалі зі станом здоров’я ніяк не пов’язувала. І до чого тут запаморочення? Працюємо ми багато. Наразі від цих думок та хвилювання до горла підійшов неприємний ком, в роті теж зробилось якось гидко... З останніх сил я посміхнулась коханому і впала йому на руки.

Прокинулась, коли в нашій приймальні був лікар та медсестра зі «швидкої». Богдан тихенько стояв біля вікна і вигляд у нього був такий, наче він наївся гіркого меду. Жінка-лікар вже змірила мені тиск та з посмішкою сказала:
– Ну, можете ще попісяти на тест, але це нічого не змінить. Вагітність перша, адже дівчина нічого не тямить. Та не хвилюйтесь: за дев’ять місяців всьому навчитеся. Не проводжайте, вихід ми знайдемо.
Тепер мій бос підійшов, сів близенько в крісло і ніжно пестив мої щічки:
– Я ж говорив, що ти неймовірна. Сказала-зробила! Господи, який же я щасливий. Тільки за мою крихітку дуже боюсь. Кажуть, в жінці стільки всього болить і змінюється...
– Милий мій, про що ти говориш? Що зі мною? – поки ще зовсім не ладнала я з власними думками.
– Допалався твій вогник! Ні, я зараз найщасливіший чоловік на землі, але все одно страшно. Ще й ту Естраваганзу придумали. Може скасувати? – знітився мій коханий бос.
– Навіщо? Я трішки полежу та все пройде, – посміхнулась я йому.
– Ага! Через дев’ять місяців відразу й пройде, – надув свої красиві губенята Шеремет, а очі просто сяяли блаженством.
– Ти серйозно? Я вагітна? Богданчику, не може бути... Хоча, якщо подумати, що в мене вже три тижні затримка? – вголос розмірковувала я про свій новий стан.
– Господи! А чому ж ти мовчала? Може не треба було так налягати на наше солодке спілкування? Хочеш зробити підтвердження? – простягнув він мені куплений у медиків тест.
– Зараз зроблю! – підвелась я й почувалась набагато краще. – Тільки не ходи зі мною і не хвилюйся. Пісяю я поки що самостійно!