Читати книгу - "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська"

Олеся

6 років тому

- Стара, з днем народження! – гепаюся на сестру зверху.

- Я старша від тебе всього на одинадцять місяців, - стогне, скидаючи мене з ліжка, - можеш хоча б в мій день народження дати виспатися?
- Вставай! Пора готуватися до твоєї грандіозної гулянки! Важливий день!
    «Для мене» - подумки додаю. Увесь рік пахала, як віл. Можливо, хоча б цього літа відпочину.

   Ми з Олегом разом вступили до місцевого університету на факультет «Фізичної культури та спорту». З моїми проблемами в навчанні зробити це було непросто, але отримані наполегливою працею розряди з плавання мені чимало  допомогли. Через три дні ми маємо їхати до столиці на чергові змагання, на яких поставили за мету здобути розряд КМСУ[1] у своїх вікових групах і, якщо все піде за планом, вирушимо туди як пара. Я страшенно хвилююся і боюся почути відмову, адже моє зізнання може зламати усе між нами. Та після нашої спільної ночі я більше не маю ніяких сил стримуватися у його присутності. Я скажено його ревную і приховувати те, що відчуваю, стає нестерпно. Ми постійно разом. Усі навкруги думають, що ми і так пара, хоча все, що між нами було – єдина ніч, яку мені хотілося ніколи не закінчувати. Сьогодні я маю намір це змінити.

   Вибігаю з квартири на вулицю і починаю робити розминку. Початок квітня, як ніколи, теплий. Сонце ще повністю не зійшло, лише дражнить край голого поля несміливим  рожевим світлом. Я обожнюю ранки. Це час, коли усе відроджується  після темряви.

- Давно тут? – з під’їзду виходить Олег.

- Щойно вийшла. Ти прийдеш сьогодні до Мар’яни?

- Так, тільки трохи пізніше. Маю тобі дещо сказати, - говорить якось напружено.

- Добре, - знічуюся від його тону, - маю теж розмову.

- Ігор буде? – мене відразу пересмикує від імені цього нав’язливого йолопа, який не розуміє відмови. Відшиваю його щоразу, а він прилип, як реп’ях. Мало того, що він наш одногрупник і мозолить очі щодня, так ще й двоюрідний брат Богдани. Їх там, мабуть, усіх дурний піп хрестив.

- Поняття не маю. Абсолютно байдуже.

   Олег кидає на мене дивний погляд і першим починає бігти.

   Раніше батьки тримали корову, тому спершу ми відганяли її на пасовище, тоді там і бігали. Тепер наш маршрут пролягає  вздовж поля, коли тут сухо.

   Після пробіжки повертаємося додому. З Мар’яною готуємо будинок до вечірки. Батьки звільнили квартиру на святкування двадцятиріччя сестри. Але будуть неподалік, аби тримати все хоч якось під контролем.

   Збирається великий натовп. Зі всіх сторін гримить гучна музика. Мені таке не подобається. Але ж і свято не моє, потерплю. Шукаю поглядом Олега по-між гостей, але не бачу. Натомість помічаю Богдану, що запливає до кімнати зі своїм надокучливим братом.

   Давно її не бачила. Стерво змінило образ. Біляве каре перетворилося на довге темне волосся, а от з одягом змін не трапилося: мікроскопічна спідниця, яку можна побачити, тільки коли прищуриш очі, і туфлі на підборах, якими можна бити свердловину в землі в пошуках нафти.

   Олега ще немає. Відходжу на кілька кроків, але мене зупиняє хватка на руці.

- Потанцюємо, крихітко?

- Крихітка не танцює.

   Ігор збирається ще щось ляпнути, але кидає швидкий погляд мені за спину та зовсім несподівано вгризається в мій рот і хапає за сідниці. Лічені секунди не розумію, що трапилося. Відштовхую його, але вдається не з першого разу. Підіймаю коліно, б’ю в пах, а коли він згинається даю по огидній пиці з усієї сили, що могла зібрати в свій кулак. Придурок валиться на підлогу та стогне.

- Натанцювався?

   Не зважаючи на усіх, хто витріщається на цю сцену, миттю зачинюся у ванній кімнаті та вмиваюся холодною водою. Відчуття його губ на своїх підіймає до горла клубок нудоти і я починаю терти їх милом, яке потрапляє в рот, але стає не так огидно. Я нікому не дозволяла до себе торкатися. Ще з першого поцілунку Олег наче поставив на моїх губах своє тавро і ніхто більше не може їх цілувати. Лише думка про це викликає відразу.

   Відсидівшись десять хвилин на самоті, вдалося більш-менш привести думки до ладу. Сподіваюся, Олег не встиг побачити цю сцену. Але навіть якщо так, він зрозуміє. Особливо після всього, що я планую йому сказати.

- Мар’яно, Олега не бачила?

- Бачила. Шукав тебе - каже, пританцьовуючи, - сперечався про щось з Даною, а тоді сказав мені, що чекатиме у тебе. Не випускай свого красунчика з кімнати, поки він не погодиться, - підморгує.

   Мар'яна єдина, кому я сказала про свої плани. Наші батьки вже давно нзивають себе сватами, тому, впевнена, навіть не здивуються такому розвитку подій.

   Виходжу з вітальні та прямую до своєї кімнати. Але з кожним кроком посилюється дивне передчуття.  Відчуття тривоги скувало усе всередині, у вухах починає дзвеніти, ніби хтось без упину стукає палицею в металеву трубу. Серце б’ється, як несамовите. Підійшовши до дверей, тремтячою рукою натискаю на ручку дверей та не встигаю ступити навіть пів кроку – мене зупиняє протяжний стогін. Його голос я впізнаю з тисячі. В легенях коле, але я, наче мазохістка, прочиняю двері трохи ширше. Побачена картина падає на мої груди розпеченою вуглиною. Я навіть не дихаю. Як заморожена, спостерігаю за тим, що відбувається.