Читати книгу - "Спадок з бонусом, Інна Земець"

- Вибачу. За однієї умови, - голос зовсім сів, наче наждачкою мені горло подерло.

- Якої? – спитала тихо Яра.

Відповів без слів, просто нахилився і обережно губ її торкнувся. Один легкий цілунок, другий, а далі вже не витримав, поцілував як хотілось - без зайвого сорому. Була думка, що зараз щосили лупоне мене по голові, або туди ж, куди в ніч знайомства поцілила, а вона взяла і свої долоні мені на потилицю закинула, ніжно пальцями волосся ворушачи. Тут я і здурів остаточно, забуваючи де ми. Захопився так, аж не одразу отямився, що вона звивається не лише від надлишку емоцій.

- Назар, відпусти!

Одразу виконав що сказала, бо і сам відчув, що мурахи на яких ми поцілили, таким сусідством геть не вдоволені. Враз із нею підскочили і почали з себе кусючих тварюк скидати, так і в дім потрапили – наче дивний танок синхронно  виконували. Яра не спиняючись в кімнату побігла, я трохи пригальмував біля своєї. Здається, все дуже погано. Розумію, що мурахи на себе всю увагу перетягнули, та схоже Яра сама своєї реакції злякалась. Довбані перетинчастокрилі…  Такий момент зіпсували! Кращий за якого ще не мав. 

Сподівався, що у своїх припущеннях помиляюсь, та був правий – зранку знову мене уникати почала. Ні поки я зі злоби віджимався до болю, ні поки посудом гримів – ані звуку, ані поруху з її кімнати не пролунало. Дав їй трохи простору, кілька годин почекав, а потім плюнув на все, пішов до себе і зібрався в дорогу. На всяк випадок лишив біля її кімнати новий телефон для зв’язку зі мною, а потім за кермо стрибнув і відбув до міста. Одразу до друга поїхав, дав йому деякі настанови, контактами потрібними поділився, гроші на рахунок перекинув і далі у справах закрутився. Питання безпеки то моя професія, тому в офісі до своїх хлопців підійшов, а вони доволі швидко архівні відео з ділянки Марка за останні дні витягли. Нічого цікавого, окрім однієї таємничої постаті. В ніч пожежі його територією швендяв якийсь квадратний пацан. Не схоже, що по нашу душу приходив, бо все намагався до Марка в дім залізти. Мабуть, сполохав його систему безпеки, бо бігом звідти вшивався. Запис того моменту на свій телефон скинув і до себе повернувся. Вдома на мене чекав безлад – Яра пристрасно взялась за хатні справи, при чому за всі водночас. І пилосос відшукала, і на плиті щось булькало, неймовірними ароматами слину викликаючи. Не одразу мене помітила, а коли очима на порозі вихопила, кинула одне коротке «привіт» і далі закрутилася. Соромиться мене, себе соромиться і бажань своїх. Природніх, до речі. Нагадав їй, щоб не перевтомилась, як не хоче до лікаря знову потрапити, та отримав одповідь, щоб не ліз куди не треба. Далі сенсу сперечатись не було, тож зачинився в кімнаті, аж поки не почув, що єнот-полоскун свої безкінечні справи скінчив. Поїсти на самоті не дозволив, нахабно приєднався і їй піти не дав – сунув  в руки телефон і сказав відео глянути. Реакція була миттєвою.

- Відео з ділянки Марка. А це Тимур – наш водій.

- І все це з першого погляду в сутінках  розгледіла?

- Так, бо двір Марка добре знаю, а водій хоч і віднедавна на нас працює, та пам’ять  на обличчя у мене гарна, - пояснила Яра. – Коли це зафільмовано було?

- В ніч пожежі, але за годину до самої події. Проте, це аж ніяк не виключає його з підозрюваних, проте, в лікарні точно не він був. Обличчя не розгледів, та статура геть інша.

- Дивно, дуже дивно. Ігнат зазвичай з вулиці людей не брав, мав перевірити, - тихо пробурмотіла, і вже геть пошепки сама собі під носа додала. -  Особливо цього разу.

- А чого саме цього? – вчепився я.

О, знову щось мудрує, вже добре знаю цю звивинку на лобі, що перед кожною несусвітньою Яриною брехнею там з’являється.

- От тільки не починай знову мені вкручувати, бо вже і детектора брехні не треба – сам заздалегідь бачу, коли вигадувати щось починаєш.

- Та я… Добре, - знову до щоки своєї зубами причепилась, покусала її, а потім видихнула і рішуче правду сказала. – Він коли Тимура на роботу взяв, сказав мені, щоб звернула увагу на нього. Особисто. Ну, ясно?

Яра навіть порожевіти не встигла, бо вмить вся багряна стала. А я намагався не вилаятись найбруднішими словами і не засміятись водночас. Що ж тут незрозумілого? Ясніше ясного, чорт забирай! Цікаве питання лиш в тому, чи сам водій про це знав.

- І на чому зійшлись? – видушив з себе крізь зуби.

- Та скільки можна?! Чи у тебе ретроградна амнезія? Казала ж мільйон разів!

- Все, все, вибач, - хотів ще дещо додати, та згадав, як вже раз до сліз її довів і язика свого припнув. – Просто за звичкою спитав, хоч насправді вже давно ж і сам відповідь знаю.

Хмикнула, малесеньку усмішку мені подарувала і в посуд вчепилась.

- Все, Яра, на сьогодні з тебе вистачить, іди відпочивай.

- Не треба мене відпускати, наче хатню робітницю. Я себе контролюю, більше падати як заслабла панночка не стану. І дай хоч чимось себе зайняти. Ніякої користі – самі клопоти.

- Не вигадуй. Я не жаліюся.

- Бачу, та самій соромно - постійно тебе використовую.

Аби ж то. Та хто не ризикує, той… Щось там не отримує. А я ж ризиковий. Взяв і ляпнув:

- Використай ще трохи сміливіше, будь ласка.