Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

— Чого ти стовбичиш тут? — чую незадоволене бурчання за спиною. 

— Комарів годую, — відповідаю, підлаштовуючись під заданий тон питання. 

Співрозмовник і господар будинку, у якому мені дали притулок, стає поруч зі мною пліч-о-пліч. Спрямовую погляд на нього. Він здоровенний, як ведмідь. Набагато більший за мене і навіть Андрія. І зараз він скуйовджений, зі щетиною на обличчі та схожий на справжнього гризлі.

— Так немає вже комарів, — хмикає Олег. 

І справді. Цілком занурившись у свої думки, я навіть не звернув на це уваги. 

— І де вони? — ставлю питання в нікуди. 

— Пізно вже, — усміхається співрозмовник, — сплять вони. І тобі радять.

Я видаю короткий смішок. 

Осінь підкралася якось непомітно. Ось ще тільки було літо, але календар показує вже вересень і стає холодніше з кожним днем.

— Тож давай, чеши спати, — бурчить Олег. — А то скоро нікотин із дупи капати буде. 

— Так, мамусю, — жартівливо щипаю словами у відповідь. 

Бач, розкомандувався! Доросла людина в мені розуміє, що я тут на правах гостя і маю поводитися відповідно. Особливо враховуючи той факт, що піти мені більше нема куди. Є ще, правда, кілька місць, де можна сховатись, ось тільки вони вже на крайній випадок. 

А ось хлопчик, який так і не подорослішав, попри те, що вже четвертий десяток розміняв, пручається. Ну не звик я, що мною командують. Нікому цього не дозволяв, навіть матері. Хіба тільки Андрію. І то не завжди. Але так вже склалося у нашому з ним дуеті, що він веде, а я слідую, хоч далеко і не завжди згоден з другом. Та все ж від такої думки раніше завжди відмахувався. У мене навіть залізобетонне виправдання було, мовляв, просто наші з Андрюхою життєві пріоритети збігаються настільки, що ми йдемо пліч-о-пліч уже стільки років. 

Йшли, до нових обставин. І від подібних думок на душі стає важко. А ще прикро за те, що друг так легко повірив у мою зраду. Так, розумію, що всі докази наявні. До того ж я ще й утік. Ось тільки це єдине, що я міг зробити в той момент, бо в глибині душі розумів: Доронін мене не слухатиме. Лють завжди застилає йому очі, і вона в такі моменти може наробити багато всього, за що потім доводиться шкодувати. Це згодом він заспокоюється. Не без моєї допомоги, звісно. Ось тільки зараз мене поруч немає. Чи це його немає поруч зі мною? Як же, сука, не вистачає друга!