Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чоловік насупивши брови, замислився, дивлячись кудись у далечінь. Я наважилася продовжити.
— З моменту останнього уколу, сила у Ваших ногах помітно зменшилася, що штовхає мене на думку про те, що доктор Марвей справді зараз застосовує сказані їм ліки.
— На жаль, Ваші здогади невірні, Даріє.
Я трохи почервоніла, але спитала чому.
— Тому що мені знадобилося чимало сили, щоби вилікувати Вас.
Я згадала, що справді, коли я прокинулась у його ліжку після хвороби та просканувала його тіло, у ногах сили вже було дуже мало.
— Ви... витратили свою силу... заради мене?
— Ви вже неодноразово рятували мене, я був перед Вами в боргу, Даріє.
Я зніяковіла ще більше і відвела погляд убік.
— Вибачте...
— Припиніть, Вам нема за що вибачатися. У будь-якому разі мої сили зменшуються. І цілком можливо, що ліки Дерека також дають про себе знати. Яку розмову Ви сьогодні чули між лікарем та моєю колишньою дружиною?
Я переказала всю підслухану мною розмову. Мабуть, Соур розповів про мене і тепер графу терміново потрібно було дізнатися про нову змову. Ось яка справжня причина виклику мене.
— Даріє, і що Вас цього разу змусило підслухати чужу розмову? — чоловік дивився на мене прямим, холодним поглядом. Найбільше хотілося стиснутись під прицілом цих хижих очей.
— Щоб розповісти Вам. Ви повинні знати, що відбувається за Вашою спиною. Але, наскільки я розумію, Ви шукаєте смерті. І вона є в уколах доктора Марвея у тому числі.
— Ви ж читали, Даріє, наукові праці про паразитичну магію. Шансів вижити не має. Так, я довго протримався завдяки силі своєї власної магії, але Ви вже бачили, наскільки близько підійшов до мого мозку паразит. Сили мене покидають, і тепер він просто чекає на момент, коли можна буде оволодіти мною повністю. Я відчуваю, що цей момент настане вже незабаром. Максимум я собі даю ще місяць. То яка різниця якою смертю я помру? Я хочу лише одного: не нашкодити нікому з чужих людей. На додаток до всього: я втомився кожну хвилину, кожну секунду контролювати себе та паразита. Навіть зараз, сидячи поряд з Вами, у мене йде багато сил, щоб не давати йому виплеснути надлишок своєї магії.
Моє серце стиснулося від смутку та болю. Звісно, у наукових працях ніхто не згадував про те, наскільки важко пацієнтові. Ніхто й не міг цього описати, адже ніхто не зберігав здоровий глузд на такій стадії, яка була у графа.
— Про що Ви замислилися, Даріє?
Мене уважно вивчали і жодна думка не могла б вислизнути від чоловіка.
— Напевно про те, що... часом ми буваємо вкрай егоїстичні.
Не знаю, чи зрозумів мене граф чи ні, але він нічого не відповів мені.
— Нагодуєте мене?
Я деякий час мовчала, але все ж таки запитала:
— Хто Вас годував раніше? Ви проганяли служниць і нікого не підпускали до себе, але Ви не виглядали вмираючим з голоду. Соур?
— Він приносив мені потай нову порцію, а моєї сили тоді вистачало, щоб нагодувати себе самому. Також, як і зайнятися власним туалетом.
У мене навіть рука здригнулася.
— А зараз Ваша сила...
— Я не можу її витрачати вже так легковажно.
— І Вам абсолютно байдуже, який план Ваша колишня дружина має намір реалізувати стосовно Вас?
Чоловік роздратовано видихнув.
— Я не люблю розмови під час трапези, Даріє. Запам'ятайте це, будь ласка.
— Вибачте, — прошепотіла я і мовчала до кінця обіду.
— У мене буде до Вас одне доручення. Віднесіть записку на цю адресу, — граф вказав на охайно складений конверт на краю столу. - І не ставте зайвих запитань! Це Вас не стосується, — він швидко запобіг спробі відкрити мені рота.
Через півтори години я поверталася назад до будинку графа де Лівона. Я передала записку через дворецького та дочекалася короткої відповіді. Зараз у мене була призначена зустріч із професором Шолла. У перші ж хвилини, коли я опинилася на вулиці, я одразу ж надіслала послання йому і швидко отримала відповідь із пропозицією про зустріч. У мене виникло відчуття, що професор щохвилини чекає від мене новин.
Ми зустрілися в невеликому парку, що знаходився за кілька метрів від маєтку графа. Я так зраділа нашій зустрічі, що не змогла стриматись і обійняла чоловіка. Його міцні, батьківські обійми, як ні що інше, вселили в мене знову силу і впевненість. Я розповіла йому все, що відбувалося в будинку графа, окрім моїх снів та ще деяких незначних подіях.
— О, бідна моя дівчинко! Що тобі довелося пережити! Я навіть подумати не міг, що ти опинишся в такому небезпечному становищі, — професор обійняв мене і ніжно погладжував по плечу та руці. — І як же я повівся егоїстично, підіславши тебе, таку ще юну, недосвідчену і чесну в це пекло.
— Ні, ні, професоре! Ви ні в чому не винні. Просто я виявилася нездатною ученицею.
— Не говори дурниць! З погляду наукових досліджень ти передавала мені правильні та дуже об'ємні записи. Ти все правильно помічала у стані графа. Але людський чинник, інтриги та змови... це все не для такої вразливої душі, як ти.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні», після закриття браузера.