Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

– Іриніє, прошу тебе, зупинися та помовч.

– Якщо ти так переживаєш, візьму з собою Миру. До речі, мені не потрібен був дозвіл, просто на знак поваги вирішила тебе попередити.

– Іриніє! – кричав у спину Хайден, коли доївши я встала і попрямувала до виходу.

Можна не переодягатися – одразу так їхати. Навіть добре, що мені нічого особливого не потрібно, лише кінь (або карета), Мира і пару тенебр (про всяк випадок).

– Миро! – покликала дівчину, коли була біля підніжжя замку і так знаючи, що фамільяр нареченого з'явитися за першим покликом.

– Так, киріє, – звичним тоном відгукнулася служниця, що матеріалізувалася.

– Сподіваюся, у тебе зараз немає важливих справ. Будь ласкава, склади мені компанію у моїй вилазці.

– Але ж киріос вам заборонив.

Так у них зв'язок із Хайденом все ж двосторонній. Я думала тільки він їх контролює, а виявляється, вони теж бачать і чують те, що бачить і чує він. Ні, все ж таки мати фамільярів – не мати особистий простір.

– Я у будь-якому разі потраплю до Центральної бібліотеки Тенебрісу. Хіба не краще, якщо я дістануся в комфорті та у твоєму супроводі?

– Зачекайте трішки, я простежу за підготовкою карети.

– Гаразд.

Карета, то карета. Мені не важливо, аби це не зайняло дуже багато часу.

– Киріє, – запрошувально вказала Мира через якихось п'ять хвилин. Якось дуже швидко вони все підготували. Я сподіваюся, що це не якась засідка.

– Дякую, – все ж подякувала і зайшла в карету кольору попелу.

Не стала їй нічого говорити з приводу того, що місцевий етикет вимагає від звичайних слуг виходити перед входом у карету кирій і киріосів, як-ні-як сама ж хочу змінити світогляд місцевих, але незадоволене обличчя дівчини помітила. Навіть цікаво, що її так образило, ось тільки це не моя справа. У чужі проблеми краще не лізти – завелик ризик залишитися без зацікавленої руки.

Від'їхав не так вже й далеко, ми чомусь різко зупинилися. За інерцією мало не полетіла на Миру. На пару секунд на обличчі дівчини відбилася огида, але фамільяр мого нареченого швидко взяв себе в руки і виглянув у вікно.

Невже конюх у князя вампірів не безсмертний? А фамільяри можуть померти від руки розбійника? Іншого пояснення для криків підлеглих Хайдена знайти не змогла.

Поки перелякана Мира плюхнулася назад на крісло, я спокійно відчинила двері і вийшла з затишного і не особливо безпечного притулку, щоб побачити того, хто налякав моїх людей (люди моїх друзів тако і мої люди звичайно ж).

– Вурдалака, – втомлено простягла назву незваного звіра.

Лисе чудовисько з величезними пазурами на перевагу обдарувало мене голодним поглядом. Відволікшись від облизування блідо-синіх закривавлених рук, породження пітьми спробувало налякати мене своїм язиком, що діставав йому аж до грудей.

– Малюк, Хайден і те страшніший за тебе, – поблажливо повідомила чудовиську, очима шукаючи те, що можна встромити в груди вурдалака. Їх убити легше, ніж упирів (вони ж вампіри), адже як знаряддя підійде все, а от родичів киріоса Байса тягне тільки осика та срібло. Хоча після осинових дверей у князя вампірів, у мене з'явилися деякі сумніви у здібностях дерева із вербової родини.

– Та й влучність так собі, – спокійно продовжила вести монолог, підстрибнувши від смертельних обіймів.

Темрява мені в печінку! Доведеться щось зламати, щоб у результаті це диво не зламало мене та моїх супутників. Краще й бути не може. Просто крутецько, слово честі.

– Любий мій, тільки сьогодні і тільки для тебе ексклюзивна пропозиція, – звернулася до монстра, ухиляючись від його смертоносних обіймів. – Як щодо компромісу: ти залишаєш нас у спокої, а я залишаю тебе живим до нашої наступної зустрічі.

Пропозиція вурдалаку не дуже сподобалася, принаймні я так розцінила чергову спробу розпоряти мене на маленькі клаптики. Хоча чого ще слід очікувати від істоти без ознак інтелекту? Наївна Іринія, ой така наївна.

Поки породження темряви гналося за мною, намагалося зловити і не звертало уваги на кучера з каретою, всередині якої засів один із фамільярів нареченого, ситуація не критична. Ось дістанемося з моїм «партнером з танцю» до найближчого дерева, відламаємо велику гілку і закінчимо нашу партію. Сподіваюся все ж таки він мене не зачепить, а то поїздку до бібліотеки доведеться скасувати.

– Темрява мені в печінку! Та ти знущаєшся, – прошипіла як тільки кігтиста лапа полоснула мене по боці. – Тобі що, нудно?

А от неміг потерпів би ще трохи, ми якраз біля найближчого дерева. Тепер доведеться закінчувати з ним, стікаючи кров'ю. Красень, вурдалака, ти спаравжній красень.

Швидко відламала гілку значних розмірів і встромила прямо в груди монстру. Руки звільнені, можна й оглянути рану.

– Миро, неси аптечку! – кричу дівчині, притискаючи долоню до пораненої частини тіла.

Вони з Ругуном чули мене в замку, тому вона має почути й зараз.

– Миро! – кричу ще раз, не помічаючи, що хоч хтось реагує на мій поклик. – Тут вже…

Так, договорити я не встигла, хтось ззаду шандарахнув мене по голові.