Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Після повернення до тями я ніяк не очікувала опинитися під пошарпаною стелею, хоча те, що дехто взагалі залишився живим є неймовірним дивом. Можна навіть сказати, що новорічний подарунок на майбутнє.
– Ви прокинулися, – ласкаво констатувала факт незнайома русява красуня з зеленими очима. – Це добре, бо означає, що вже скоро бігатимете, але від повторних зустрічей із чудовиськами рекомендую відмовитися.
Не особливо зрозуміла про що вона, але згадала про роздертий бік і поспішила обмацати поранення, яке… А чому рана така маленька і майже загоєна?
– Скільки я була непритомна? – запитала, щоб перевірити один здогад.
– Шість днів, – спокійно відповіла дівчина.
Того дня було друге вересня, плюс шість… за два дні в мене мають відбутися заручини?!
– Мене звуть Іринія, – представилася рятівниці, що тримала в руках білий рушник, продовжуючи думати про своє.
– Я Кіера, – назвала своє ім'я русява красуня та додала, – камеристка кирії Майс.
– Приємно познайомитись… Ти випадково з киріосом Лукасом не знайома?
По розчервонілому обличчю красуні стало зрозуміло, що ми з нею вже все ж таки зустрічалися. А я думаю-гадаю, чому вона мені знайома. Проте відтепер я знаю ім'я подружки Колоди, можливо навіть зможу це використати на свою користь.
– Де я? – змінила тему, щоб і надалі не бентежити свою рятівницю.
– У мене вдома.
– Ми у Тенебрісі?
– Так, у його центральній частині.
– Вельми дякую, – вдячно посміхнулася і почала гадати, яким чином тендітній камеристці кирії Майс вдалося з центру лісу дотягнути мене до центру Тенебрісу. Не те щоб я була невдячною тварюкою, але... Обережність не завадить.
– А мої супутники?
– Супутники? – здивування Кієри було щирим та непідробним. Принаймні так здавалося. – Киріє, ви лежали посеред лісу неподалік перевернутої кареті. Окрім вас там був тільки труп вурдалака.
– Ти розумієшся на породженнях темряви?
– Киріос Майс досить великий аматор «екзотичних звірят», – пояснила дівчина.
– Що ж, дякую за допомогу, але мені час вертатися.
Дивно, що ніхто мене не шукав майже тиждень. Невже Хайден вже знайшов нову наречену і забив останній цвях у труну ідеї про наше весілля? З одного боку, я буду тільки рада, а з іншого все ж таки прикро. А ще другом називався!
– Зачекайте, киріє, – захвилювалася зеленоока, коли я встала, пискнула і зігнулася від болю, – Ви ще не до кінця оговталися.
Це дивно, адже були наслідки й гірші, а біль не відчувався. Дивно. Хоча що в моєму житті зараз не підходить під категорію «дивно»? Краще б у мене було сто тенебр, ніж один багатий друг, що приносить мені самі нещастя.
– Кіеро, твоя подруга вже прокинулася? – запитав немолодий чоловік з іншої кімнати.
– Так. Тату, ти зможеш принести мою мазь та чисті бинти.
Русява красуня підійшла до тазика, що стояв на невеликій кліпкій тумбочці біля ліжка, на якому я до цього лежала, і опустила ганчірку у воду.
– Киріє, будьте ласкаві не чіпати рану брудними руками. Та й взагалі я збиралася її протерти. Вночі шви знову розійшлися. Якась ви гіперактивна була, ще й постійно звали якусь кирію Ізумі. Це ваша мати?
Сутінки мене потягніть… Це з якого часу я уві сні брикатися і розмовляти почала? Ось це ганьба.
– Майже. Вона мені її замінила.
– Співчуваю. Я теж рано залишилася без матері, тож розумію, як ви почуваєтеся.
Навряд чи вона дійсно знає, що я відчуваю, але нехай продовжує думати про нашу схожість.
– Тату, у тебе все добре? – крикнула дівчина батькові, піднявши білу скривавлену сорочку та протираючи мою рану.
– А де моя сукня?
– Ви говорите про ту купу розірваної тканини? – вона вказала на стілець у кутку, де справді лежала купа різнокольорової тканини з червоними плямами.
Вже уявляю, як повернуся до Хайдена в одній сорочці. Думаю, наш діалог звучатиме якось так:
– Де ти була?
– Хворіла.
– Де твій одяг?
– Порвала.
Отакої… Абсурднішу ситуацію й не пригадаю. Хоча як варіант, на шляху можна буде навідатися до кирії Сайрус і записати на рахунок мого друга ще одне вбрання. Не думаю, що Хайден сильно збідніє, якщо «подарує» мені ще одну сукню.
– Кіеро… – долинуло злякане із сусідньої кімнати.
Темрява мені в печінку! Тільки не кажіть, що знову за моєю душею. Дайте хоч трохи перепочити, адже така популярність на мене наринула не за власним бажанням.
– Тату… – озвалася вона йому у відповідь, але той мовчав.
Схоже, зеленоока зрозуміла в чому справа, тому поспішила і дістала з тумбочки окуляри, протерла їх своєю сорочкою і надягла, перш ніж вийти з кімнати. До речі, до батька вона йшла з високо піднятою головою, ніби й не до батька зовсім. Таке почуття, ніби там на неї чекав ворог, перед яким вона не могла впасти обличчям у бруд.
– Ти довго, – звернувся до неї знайомий голос.
– По-перше, треба було постукати у вхідні двері, перш ніж заходити в чужий будинок, а по-друге, у мене ще є п'ять років, тож просто дай мені спокій.
– Якби я міг, ми б із тобою й одружені не були. Чи тобі не знати.
– Так, того вечора мені не пощастило, адже я надто пізно дізналася хто ти насправді.
– Думаєш, винайти ти речі, що рятують від мого впливу, раніше, я не провів би обряд вінчання?
– Тут ти маєш рацію, Лукасе. Не треба було мені напередодні Нового року взагалі виходити з дому.
Невже прихвостень нареченого не за мною прийшов? І що у вампірів за мода на звичайних людей пішла: одному наречена, другий взагалі одразу одружився. Ні, це зрозуміло, що як мінімум одна з нас не звичайна людина, але Хайден тільки нещодавно про мою «родзинку» дізнався…
– Пограли та вистачить. Відпусти мого батька і ми вийдемо на вулицю поговорити.
– Гаразд, – не став чинити опір Колода, який виявився не таким уже й беземоційним.
Які пристрасті… Бракує тільки попкорну, пива (про яке мені тут навіть чути не доводилося) та чіпсів (нехай і власного виготовлення). Все ж таки добре бути просто глядачем, а не учасником всяких там любовних фігур. Упаси Темрява вляпатися в таке!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир», після закриття браузера.