Читати книгу - "Фатальна ніч, Влада Клімова"

Ріхард Берк сидів у своєму затишному кабінеті, в маєтку містечка Ньйон, та прискіпливо роздивлявся на екрані комп’ютера представлені йому на затвердження нові дизайнерські роботи з діамантами. Після розлучення з матір’ю Джорджа, він звик жити в тиші й на самоті. Але ж раніше, коли Джо проживав поруч на Женевському озері, було набагато веселіше.

Так, його син ганяв світом та мав багато професійних і спортивних захоплень, але телефонував по кілька разів на день та завжди домовлявся чи радився про щось з батьком. А з того часу, як повернувся з України з розбитим серцем та усамітнився від усіх на Африканському континенті, навколо стояла нестерпна тиша.

Але старий ювелір сподівався, що скоро син схаменеться й повернеться до благ цивілізації, за якими точно журиться, хоч і виказує поки дива стійкості та витримки. В двері постукали.

– Дозвольте, пане Ріхард? – заглянула до кабінету молода покоївка.

– Чого тобі, Берто? – підняв на лоба окуляри ювелір.

– Телефонують. Ви телефон у вітальні забули, вибачте. Кажуть, що з України. Тільки я нічого не зрозуміла. Здається той пан намагався говорити зі мною відразу трьома мовами... – подала айфон до рук свого господаря дівчина.

– Ану дай сюди. Алло? Ні-ні, говоріть українською, я її добре знаю. За тридцять років дружина-українка навчила. З ким маю честь? – від’їхав від комп’ютера на кріслі пан Ріхард.

– Доброго вечора, шановний пане Берк! Моє ім’я Владіслав Труш, але звісно це Вам ні про що не говорить. Я давно працюю охоронцем в родині Вербицьких. Пані Зоряна Вербицька була гостею Вашої родини. Я навіть добре знайомий з Вашим сином – Джорджем.

– Приємно познайомитися, пане Владіславе, – миттю пожвавішав голос старого Берка.

– Прошу: просто Влад. У мене до Вас, пане Берк, термінова справа. Так склалося, що я працював ще на батька пані Зоряни, земля йому пухом. Колись він взяв з мене клятву: берегти та охороняти його єдину доньку і я завжди поруч з нею. Ви - батько, я - охоронець. Але думаю, що настав час якось зарадити біді, що скоїлась та поглиблюється.

– Про що саме йдеться, пане Владе? Син наразі далеко, тому розповідайте все, як є. Чим зможу - допоможу! – доки не дуже довіряв незнайомцю старий Берк.

– Добре, я постараюся. Не знаю, чи розповідала Вам Зоряна, що втратила батька коли їй був лише двадцять один рік. Він помер раптово, від тромба. Всі думали, що дівчинка розгубиться, продасть бізнес та зникне кудись. А вона залишилась! Її стійкий характер – то одночасно скарб і біда. Леді-бос, як ми тут її називаємо, вже десять років міцно тримає в своїх рученятах чоловічий бізнес і все б нічого. Та цього літа, в ювелірному салоні, вона випадково познайомилась з Вашим сином. Здається він миттю вподобав її, але наша красуня відмовила залицянням пана Берка. Й лише в Мілані, на концерті Челентано, вони зустрілися знову й дівчина не встояла перед настирливістю Вашого красеня. Вона полетіла з ним на Женевське озеро, стала його нареченою, познайомилася з Вами. Кожна їх зустріч, до Женевського озера, відбувалася на моїх очах. Я щасливий у шлюбі й знаю: як виглядають приречені кохати. Та у нас на виробництві трапилася аварія й Зоряна, розтинаючись навпіл, помчала додому на виробництво. А потім був той клятий концерт на день Незалежності... Разом з Зорею я зайшов до гримерки й на власні очі бачив, як Ваш син лизався з її двійником. Навіть мені було гидко! Зоряна звільнила двійника, зняла каблучку й порвала з Вашим сином. Ось така вона в нас горда та стійка. Окрім шкільного хлопчика в неї не було чоловіків. Все її життя забрав бізнес. Та ось минулого місяця ми всі зрозуміли, що з Женевського озера вона привезла в собі спадкоємця. Свого і Вашого, пане Берк. Я просив її сповістити Джорджа та вона відмовилась. Тільки нещодавно Зоряна їхала за кермом і на дорогу виперся хлопчик на велосипеді. Вона врятувала ту дитину, але втратила свою. Ви не станете поки дідусем, пане Берк... І Зоря дуже переживає. Вона почала наодинці пити. Такого за Вербицькими зроду не водилося. Вони витривалі, але ж не всесильні. Ось тепер я розповів все, як було.

Труш замовк і дав можливість говорити старому Берку. А той, коли почув про втраченого внука, знову взявся за серце:

– Матір Божа! Владе, чому в житті легше заробляти гроші, ніж бути просто щасливим? Я за своє життя на це питання так і не відповів. А після Вашої розповіді взагалі сиджу немов колода. Зізнаюсь, що Джо теж повернувся на грані й не витримав та полетів світ за очі. Наразі він в Намібії. Ми там добуваємо камінчики й він інколи телефонує та сухо говорить зі мною, наче неживий. І це ж він ще не відає про нашу спільну трагедію! А як почувається бідолашна Зоряна?

– Господь милосердний, пане Берк. Вона не постраждала, було лише кілька синців. А за дитинкою страшенно сумує. Я не знаю, що робити. Ви старший, пане Ріхарде, підкажіть. Бо вона гине!

– Я зрозумів і вихід бачу лише один. Відразу буду телефонувати Джо та все йому розповім. Спробую викликати та наполягатиму на їх неодмінній зустрічі. Звісно це дві неприступні фортеці, але ж треба щось робити, доки не пізно. Я теж бачив, що їх Кохання справжнє. Тому не можна втрачати жодного шансу, доки він існує. Дякую Вам, шановний пане охоронцю, що відкрили мені нашу біду. І ще одне. Я проплачу цю розмову, без заперечень. Ви зробили дуже важливу справу, тому я просто зобов’язаний хоч якось відповісти. Це Ваш постійний номер? – поцікавився старий Берк.

– Так, сер. Дякую! Я завжди на зв’язку. Але ж безпека у Вас супер'якісна! Не буду розповідати, як я вийшов на Вас. Скажу лишень, що це було доволі важко, – зізнався мільярдеру Труш.