Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

Ми почули, як Тетяна Вікторівна, кричала швидше сюди. Ми швидко одяглись і побігли вниз. На підлозі лежав Павло Олексійович. Я викликала швидку, Герман намагався заспокоїти маму. У Тетяни Вікторівни почалася сильна істерика, він її відвів у кімнату.

Лікар із швидкою сказав, треба забрати до лікарні. Тетяні Вікторівні зробили заспокійливе і сказали вона спатиме. Герман викликав Валю, це жінка, яка допомагала по дому, щоб вона побула з мамою. Він поїхав, я ж поїхала до лікарні, коли приїхала Валя.

- Сказали, що це серце. Щось спровокувало напад. Він останнім часом не нервував. Я не уявляю, що спровокувало цей безглуздий напад, - сказала Тетяна Вікторівна.- Навіщо мені зробили укол, я повинна бути біля Паши.

Прийшов його лікар, сказав, огляне Павла Олексійовича, поговорить з ним, а потім Герман зайде до батька.

Коли лікар вийшов, сказав, що треба поговорити з Германом, ми зайшли до ординаторської удвох.

- Ви мене поки не про що не розпитуйте, ваш батько, згодом все сам розповість. І з батьком поки що, не про що не говорите, поки не хвилюйте його.

- Дивне попередження. Чому я не можу з татом поговорити?

- Що зможу розповім. Спочатку зайдіть до нього на хвилину, нехай побачить, що ви поруч.

Ми зайшли, Павло Олексійович трохи посміхнувся. Говорити йому було важко, він рукою показав, Герман підійшов ближче, він тільки сказав «вибач». Йому поставили крапельницю і ми вийшли.

- Германе, сподіваюся ти не розпитував батька, не задавав йому питання?

- Я мовчав, але в чому річ? Чому стався напад?

- Я не маю це розповідати. Але роблю це тільки заради Павла Олексійовича. Коли він розповідатиме, у тебе Герман не має бути негативних емоцій. Нехай зараз усі емоції у тебе вийдуть і ти будеш спокійним. Тільки тому я тобі скажу те, що не маю права.

- Ви думаєте, я не зможу стриматись?

- До Павла Олексійовича напередодні зателефонував син, про якого він дізнався рік тому.

- Що? Чому він не розповів? Може то взагалі пройдисвіт, треба перевірити. Як можна було просто повірити? Треба було мені все одразу розповісти. А мамо цікаво знає?

- Ось бачиш, скільки запитань. А тепер заспокойся, і коли він тобі розповідатиме, будь стриманий.

- Я все одно не розумію, якого, той, так названий братик, раптом з'явився?

- Я думаю, твій батько тобі все розповість, а ти все маєш спокійно вислухати.

- Коли до нього можна зайти?

- Зараз у нього крапельниця, там капають ликі, які його трохи укріплять, а потім зайдеш. Тільки обіцяй, себе стримувати. Він дуже слабкий.

- Так, я розумію. Я буду стриманий.

Ми вийшли у коридор, стали біля вікна. Звідки він узявся? Що йому треба?

- Може, треба знайти його і з ним поговорити. І до Павла Олексійовича буде менше запитань, все в нього з'ясуєш.

- Точно. Так, а де його знайти. Спочатку з мамою треба поговорити.

- Чи може у телефоні подивитися номер?

- Точно, треба там спочатку подивитися. Чого той тип на тебе вирячитися? Ти його знаєш?

– Ні. Герман, ти що, мене до всіх збираєшся ревнувати?

- Я йому зараз пику відверну в інший бік.

- Германе, ти чого?

- А чого вирячитися?

З ординаторської вийшов лікар, і той хлопець із ним почав розмовляти. Потім лікар покликав нас рукою.

- Давайте пройдемо до кабінету. Я не знаю, чи правильно роблю. Думаю, вам треба поговорити, я вийду, а вас прошу не кричати, а поговорити як цивілізовані люди, – ми залишилися самі.

- Ти хто?

- Твій брат.

- Навіщо прийшов? Не розумію, стільки років мовчав, а тут і з'явився.

- Коли дізнався, тоді й прийшов. Я дізнався трохи більше року тому. Випадково. Довго не наважувався.

- От і далі б не наважувався. Що тобі треба?

- Про це я сказав батькові.

- І в нього стався серцевий напад. Це через тебе. Герман підійшов до нього і схопив за комір.

- Герман, не треба зараз, - сказала я.

- Гаразд, потім. Але ти до нього не зайдеш, можеш уходити звідси. Давай свій номер, я подзвоню, поговоримо.

- До речі, мене звати Клим, - при цьому він подивився на мене. - Записуй номер.

Герман записав і той пішов.

- Який нахабний. З'явився невідомо звідки. На тебе витріщився. Батькові погано стало через нього.

- Германе, якщо ти триматимеш себе в руках, можеш зайти до батька, — сказав лікар.

- Ходімо.

- Може він хоче поговорити з тобою наодинці. Тільки ти спокійно слухай, ти дуже збуджений, - запропонувала я.

- Германе, синку, мені треба з тобою поговорити, -говорив тихо. Йому було важко говорити. – Я не знаю, з чого почати, щоб ти правильно все зрозумів. Скажу як є. Я не знав, що маю ще одного сина. Коли він вперше до мене прийшов, я здав тест, і виявляється, він мій син.