Читати книгу - "Одруження наосліп, Тома Глубокова"

Усе пішло своїм звичаєм, але я не знаю, як пережила стільки скандалів через власну "необережність", як це називав тато. Він, дізнавшись про мою вагітність, став холодно і злісно ставитися до мене, кілька разів прямо-таки наполягав на аборті й один раз обманом майже вмовив. Поки я перед входом у п'ятиповерхову будівлю не прочитала назву і не влаштувала скандал. Так, я зганьбилася і зганьбила батька, але це було того варте.

Як не дивно, на допомогу мені прийшла мама, яка пояснила йому наслідки зрозумілою і доступною мовою. Тато задумався і вирішив дати мені спокій.

Не витерпівши постійних скандалів, я повернулася до подруг у квартиру, і там нарешті розслабилася. Тут я могла спокійно відпочити, не слухати батька. Я знову втекла, але для мене це не було чимось надприродним. Але це й не було моєю звичкою.

Мій телефон не замовкав. Іноді навіть лякав короткими сигналами про отримання повідомлення, особливо коли я глибоко занурювалася в думки й раптом підскакувала від вібрації та короткого сигналу. Якщо ми з Вітом розійшлися, це зовсім не означає, що ми перестали дружити. Хоча якраз у конкретному випадку дружба не те слово. По-перше, ми кохаємо одне одного. По-друге, всередині мене його син чи донька.

Щоб платити частину за квартиру, я пішла медсестрою в лікарню в приймальне відділення. Складного нічого не було, лише інколи на викликах я швидко носила великий металевий кейс із ліками, але здебільшого це було обов'язком одного з трьох лікарів, які, як і я, змінювалися і працювали вже по черзі з усіма. Я виявилася не однією такою новенькою, але мене це особливо не бентежило. У будь-якому разі мені не важко, але водночас дуже боялася за малюка. Він зовсім маленький, животика ще як такого і не було, але я все-таки дуже переживала. Нудота, знепритомнення тощо в мене траплялися рідко, а вечорами відчувала слабкість і я намагалася раніше лягати та більше висипатися.

А взагалі, я ні про що не шкодую й останнім часом почала відповідати на смс та іноді дзвінки. І розмови були такими... звичайними. Замість "кохаю", як це було раніше, ми стали наприкінці говорити "сумую".

Мило ж усе це. Тільки для початку, а не для повноцінного роману, який якось закінчився не так... А ні, не закінчився він. Ми, здається, на золотій середині.

- Знову з Вітом? Як він машину веде? - весела Еля зайшла в кухню, де сиділа я, в білій не надто обтислій сукні, набираючи чергове повідомлення на телефоні.

- Ні. Це Денис, я завтра з ним у зміні, ось і обмінюємося кількома фразами, - спокійно відповіла я, ковтнувши яблучного соку. Чомусь я стала любити яблука та їхні похідні. - Віт мені сьогодні не писав.

- Ну, значить, подарує шикарний букет не Ельці, а тобі, - засміялася Янка, нахилилася до мого живота, що робила завжди дуже різко і несподівано. - Мій хрещеник такий тихий, - вкотре розчаровано зітхнула подруга, погладивши по моєму животику, і прошепотіла:

- Спи, мій солоденький.

- Господи, він тільки формується, а ти вже сюсюкаєшся, - реготнула.

- Я теж хочу бути хрещеною! - заперечила Еля і полетіла за Яною у вітальню.

Вони, дізнавшись про дитину, були просто на сьомому небі від щастя, а тепер вони, напевно, дев'ять місяців вирішуватимуть, хто хреститиме малюка.

Дзвінок у двері змусив мене здригнутися. Я швидко написала Денису і вийшла в коридор, дивлячись, як передпокій і коридор наповнюється хлопцями подруг, Мішею, його дівчиною і Вітом. Він був останнім, але швидко це виправив, протискуючись повз гостей.

- Так! А ну розійшлися швидко. Я довго не бачився з Оленкою! - прикрикнув Віт, простягаючи букет білосніжних троянд іменинниці. - Дорогу, блін!

Він, нарешті, опинився поруч і мовчки, притиснув мене до себе, жадібно впившись у мої губи. Я також відповіла, але дуже швидко біля нас хтось сказав:

- А ви, бува, не друзі? - голос Ромки я могла впізнати де завгодно. Хриплуватий, трохи грубий, але дуже по-своєму красивий.

Віт відсторонився й акуратно вклав мені в руки букет. Я посміхнулася. А потім, навіщось, опустила голову і вдихнула запах троянд. Специфічний, незвичайний, але найулюбленіший.

- Ми друзі, які цілуються, - Віт обійняв мене і повів у вітальню, де ми зайняли диван.

- Ніколи б не подумав, що на вечірці в Елі буде так мало людей, але я цьому радий. Тут найближчі та найрідніші, - усміхався Рома, а потім повернувся до Елі. - Я бажаю тобі здоров'я і кохання для мене, а я не буду засмучувати тебе. З днем народження, кохана!

Ми з Вітом підвелися, щоб цокнутися келихами, потім сіли на місце і переплели руки та випили на брудершафт, а потім поцілувалися. Сік граната на його губах. Значить, Віт теж сьогодні не п'є. Добре.

Про нас одразу забули, а ми просто насолоджувалися одне одним, Віт акуратно поклав руку на живіт, і я була втиснута в його тіло. Напевно, це така його звичка. Тягати мене, немов я м'яка іграшка.

- Знаю, я теж сумувала, - усміхнулася я, прибираючи пасмо свого волосся з чола. Віт допоміг мені, а потім ніжно погладив по вилиці, розглядаючи мене і погладжуючи животик.

Він мало говорив, навіть тост говорив коротко, але від щирого серця. Та і я не особливо хотіла порушувати ось таку близькість, при всіх, не соромлячись.

Я підвелася і коротко поцілувала його.

- Моє малятко стало сміливішим.

- Ні, просто мені добре, - прошепотіла я.

Він усміхнувся і погладив ще живіт.

- Довго боролася?

- А хто сказав, що війна закінчена? У нас перемир'я, - зрозумівши, про що він запитує, відповіла я.

Віт підвівся, попросив вибчення й акуратно поніс мене в мою кімнату і там опустив на ліжко, знову притиснувши мене до себе.

- Що-небудь потрібно?

- Ні, дякую. Як квартира? - згадала я про пожежу і подивилася на хлопця.

- Деяку техніку вдалося врятувати, але речі повністю згоріли, - зітхнув Віт.

- Усе гаразд? Ну, вдома.

- Та батько теж пиляє, тільки от останнім часом мама стала погано почуватися. Ну гаразд...