Читати книгу - "Одруження наосліп, Тома Глубокова"

- Зачекай. Що з мамою? - перебила я, прикривши його рот кінчиками пальців.

- То серце, то ще щось. Блін, скаржуся...

- Послухай. Щойно мамі стане зле, ти дзвониш мені, і я даю завдання, поки добиратимуся. Я працюю в приймальному відділенні, тому буде вважатися за виклик. Зрозумів? - нарешті, запитала я суворо і дивлячись на нього серйозно.

- Звісно. Можна я залишуся? - втомлено запитав чоловік.

- За однієї умови. Ти мені все розкажеш.

- Тоді і я тебе послухаю. Давай просто вночі поговоримо, - кивнув коханий, розстеляючи моє ліжко і вимикаючи світло.

Щойно він захотів сісти на ліжко, я вперлася йому в спину рукою, зупинивши.

- Невже ти настільки відвик від мене, що збирався в костюмі провести всю ніч? Роздягайся.

Він у темряві хмикнув і став не поспішаючи знімати одяг. Я теж позбулася сукні, як раптом мене різко підняли на ноги, і за секунду його голова була притиснута до мого животика. Віт слухав і гладив, а я задоволено і широко посміхаючись, гладила його по волоссю.

- Невже в мене буде дитина? - прошепотів Віталік, не відриваючись від живота.

- У нас, - виправила я його. - Йому всього лиш місяць. Він ще зовсім маленький, - кілька сльозинок скотилися по моїх щоках. У мене завжди така реакція на маленьких тварин, дітей. А зараз я ясно уявила нашу дитину. Таку ж гарну, як тато. Хоч і ще все попереду, а я вже хочу її бачити й тримати на руках.

- Ти вийдеш за мене заміж? - він підняв очі на мене, перебуваючи все ще на рівні живота.

- Що? - оторопіла я, адже раніше він боявся... Навіть каблучку подарував на знак вірності.

- Дружиною моєю будеш, малятко? - він поцілував мій живіт. Добре ж... Просто й говорити не хочеться, а він вимагає відповіді.

- А батьки?

- Я ж сказав, що не дозволю вбити мого малюка. І тебе ніхто не забере. Не відпущу.

Я відійшла і сіла на ліжко в одній білизні, прикрившись ковдрою. Віт поклав голову мені на стегна.

- Зайчику, я і справді не можу без тебе, - він розслабився, дозволяючи мені робити, що я хочу. Я стала перебирати пальцями його середньої довжини волосся.

- Я вірю. Але мій тато. Не здасться, - роздільно сказала я.

- Здасться. Час покаже, - Віт закинув руку, обнявши мої ноги. - Знаєш. Ось я розумію, життя йде своїм звичаєм, а тебе немає. І щодня і в офісі, і вдома я чую, яка я нікчема, погубив усі плани тата.

- Ти розповів їм?

- Ні, поставив до відома. Тато сказав, щоб я тебе змусив убити його, а я навідріз відмовився. Мені сім'я потрібна, а не його дурні плани. І тільки з тобою це можливо втілити в життя.

- Ого, які плани в тебе на моє майбутнє, - усміхнулася я, провівши кінчиками пальців по його губах.

- Наше, люба. Невже ти все ще сумніваєшся в мені? - хмикнув хлопець, поцілувавши мої пальці й не боляче стиснувши мою руку.

- Ти не нікчема. І про такого як ти мріє будь-яка.

- Навіть не знаю, що відповісти на це, - він усміхнувся. - Напевно, треба сказати, що ніхто не отримає мене...

- А це не доводить те, що ти тільки мій? - я показала йому його каблучку.

- Ще і як, зайчику.

Він підвівся і поцілував мене, ніжно і чуттєво, мнучи мої губи та трохи покусуючи їх. Я не очікувала саме такого, але відповіла так само.

Потім ми перевели тему, потім ще й ще. Ми багато говорили й цілувалися.

Тихо розсміявшись приблизно о третій годині ночі, Віт вкотре притулився до мого живота.

- А тепер ти і я будемо спати. Поговоримо ще колись. Коли буде за вікном світло, наприклад.

Він поклав мене на подушку і ліг поруч, притиснувши мене до себе. Схоже, це в нього вже звичка. Потім він розстебнув мені верхню частину моєї білизни й просто-таки закутав у ковдру і закутався сам.

- Не знала, що ти настільки турботливий, - прошепотіла я, вдихаючи рідний і дуже улюблений запах чоловічого тіла і відчуваючи, як моє тіло повністю розслабляється.

- Якщо не заснеш, я покараю.

Відповіді не було, я вже практично занурилася в царство Морфея.

Ранок був прекрасним. Хоча, яким він може бути, якщо з тобою лежить коханий чоловік? Віт позіхнув і посміхнувся мені. Я, своєю чергою, поцілувала його і в потрібний момент прикрилася ковдрою, бо в кімнату зі стуком зайшов Рома.

- Ой! Тисячу вибачень, Оленка. Мене послали до вас сказати, що вже полудень і сніданок готовий.

- Блін! Мені ж о другій треба бути на роботі! - схаменулася я і махнула другу, щоб вийшов.

Швидко вставши, я відкрила шафу і задумливо оглянула вміст, вирішуючи, що вдягнути. Віт спокійно лежав на ліжку, закинувши руки за голову, і спостерігав за мною.

- Коли будеш моєю дружиною, працюватимеш тільки на сім'ю, - з його голосу я здогадалася, що він усміхається, і усміхнулася сама.

- Може, коли буду з дитиною - так, але потім піду працювати лікарем або медсестрою. Мені подобається допомагати людям, коханий, і ти мене не зупиниш.

- Зупиню. Зроблю ще одного карапуза. Потім ще одного. Мені продовжувати? - засміявся чоловік.

Я засміялася і повернулася до нього обличчям, застібаючи блузку.

- Думаю, така перспектива мені не страшна. Але максимум троє.

- О, процес сам по собі захопливий. Але я згоден. І застебни блузку ще на два ґудзики. Інакше я тебе не відпущу, - посміхнувся хлопець, буквально розкинувшись на ліжку.

Я послухалася і стала надягати джинси, акуратно розправляючи їх по всій довжині ніг.

- Ти тут будеш?

- Ну, взагалі я б хотів відвезти тебе і подивитися де ти працюєш. Сьогодні в мене вільний день і, якщо ти, звісно, не проти, я приїду сюди. Не хочу до батьків.

- Ти прекрасно знаєш, що я не проти, - посміхнулася я і вийшла з кімнати у ванну.

Почистивши зуби, вмившись і зав'язавши на голові високий хвіст, я сховала невеличку резинку пасмом волосся і вийшла на кухню, де були лише Рома, Мишко та Іра, його дівчина. Майже одразу зайшов і Віт, у сорочці та штанах, але зі скуйовдженим волоссям. Він підсів до Мишка і нарешті привітався.