Читати книгу - "Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков"

Пам’яті Романа Щербатюка

Два місяці жевріла ще надія
В сестри Романа і його батьків:
Можливо, у полоні, десь в Росії,
Потрапив до сепарів-ворогів.

Можливо, ранений і ще озветься,
Про себе вісточку якусь подасть.
Ніяк батькам заснути не вдається –
Їм невідомість сили не додасть.

Так сподівалися, чекали, виглядали,
Проходив день і ніч, і знову день.
Вже листя на деревах опадало –
Живим би повернувся він лишень.

Жахлива зникне ніч, наступить ранок
І їх синок постукає в вікно,
А мама з татом вискочать на ґанок –
Як хочеться, щоб саме так було.

І знову рвалось серце їм надвоє,
А сльози ллялися, як та вода.
Тоді не знали ще вони обоє,
Що чорним птахом мчалася біда.

Що їх синочка там знайшли на полі,
Везуть Романа в цинковій труні.
У вирві після вибуху лежав відтоді,
Весь пошматований – загинув на війні.