Читати книгу - "Містичні історії, Вподобайка"

Одного осіннього дня, коли сонце вже починало ховатися за густі хмари, Андрій отримав дивний дзвінок. Голос у слухавці належав юристу, який повідомив, що у далекому селі, куди Андрій ніколи не навідувався, помер його далекий родич. Однак це не просто звичайна новина: у заповіті зазначалося, що Андрій єдиний спадкоємець і має успадкувати старий сімейний будинок і ще щось, що зберігалося на території садиби. Чоловік вирішив поїхати, зацікавлений тим, що міг залишити родич, якого він ледве знав.

Приїхавши до села, Андрій побачив занедбану будівлю — великий, з темними вікнами, дерев'яний будинок, що здавався мертвим уже багато років. Він був похмурим і водночас викликав якусь тривогу, але Андрій відкинув це відчуття, вирішивши, що йому просто здалося через похмуру погоду. Він зайшов усередину, й там, у центрі великої кімнати, стояла домовина. Це було несподіванкою, адже ніхто не говорив йому про похорон.

Домовина виглядала старовинною, з різьбленими символами, які він не міг розпізнати. Вона була покрита пилом і павутинням, а поруч лежав старий ключ, який, здається, підходив до замка. Андрій стояв перед нею, не розуміючи, чому вона знаходиться всередині дому і що робити далі. Юрист, який повинен був зустрітися з ним, так і не з’явився, і Андрій вирішив, що сам розбереться з цією загадкою.

Нарешті, він набрався сміливості, підняв ключ і повільно вставив його в замок домовини. Серце гучно билося, а повітря в кімнаті стало холодним і важким. Він повільно повернув ключ, і замок клацнув. Андрій, затамувавши подих, відкрив домовину.

Всередині не було тіла. Натомість там лежала старовинна книга, зв’язана товстими шкіряними стрічками, і ще один предмет — дзеркало, невелике, але на диво чисте, незважаючи на пил і бруд навколо. Андрій підняв книгу і дзеркало, а коли він глянув у дзеркало, на мить здавалося, що в його відображенні хтось стоїть позаду нього. Але, озирнувшись, він побачив тільки порожню кімнату.

Андрій вирішив залишити домовину відкритою і спробувати розібратися з книгою. Він сів за старий стіл, де стояла гасова лампа, і почав читати. Текст у книзі був написаний незрозумілою мовою, але з кожною сторінкою, що він гортав, слова ніби ставали яснішими, наче самі промовлялися йому в голові. Оповідання в книзі було моторошне: воно описувало людину, яка спробувала втекти від смерті, уклавши угоду зі своєю власною тінню. Та людина заховала свою душу у дзеркалі й замкнула її в домовині, щоб уникнути неминучої смерті. Але був один нюанс: угода мала термін дії, і коли час спливав, домовина мала відкритися, а дзеркало — звільнити тінь.

Андрій не помітив, як почало сутеніти. Тіні у кімнаті стали довшими, і здавалося, що сам будинок живе своїм власним життям. Несподівано він почув, як щось тихо стукає. Спочатку він подумав, що це вітер. Але звук ішов не з вікон, а зсередини кімнати — від домовини. Стукання ставало все голоснішим і наполегливішим, наче хтось хотів вибратися назовні.

Андрій відчув, як його серце стискається від страху. Він повільно підійшов до домовини й зазирнув усередину, але вона була порожньою. Проте стукання не припинялося — тепер воно звучало з дзеркала. Він поглянув на нього, і його очі застигли від жаху. Відображення в дзеркалі було його власним, але воно дивилося на нього з моторошною усмішкою, що поступово ставала все ширшою.

Відображення почало рухатися незалежно від нього — воно підняло руку і постукало по склу зсередини дзеркала. Андрій відчув, як його тіло перестає йому належати. Він спробував втекти, але ноги не рухалися. Тіло відображення, яке тепер більше не було його власним, почало повільно виходити з дзеркала, простягуючи свої холодні, тіньові руки назовні.

Воно наблизилося до Андрія і прошепотіло: "Твій час минув, як і мій."

Коли Андрій прийшов до тями, він був у домовині. Він відчув холод дерев'яних стін навколо, і жах охопив його. Він намагався вибратися, але замок був закритий ззовні. Він кричав і стукав, але ніхто не чув. Тим часом у дзеркалі, яке тепер стояло на столі, його відображення безжально дивилося на нього, вже вільне, і виходило з дому, забравши з собою його життя і тіло.

Андрій залишився в домовині, замкнутий навіки, і ніхто більше не дізнався про його долю.