Читати книгу - "Кінь Перуна"

бо хоч жадоба помсти вимагала крові, тепер уже було не до жартів. Убивши Найду, він мусив би вчинити так само і з Руженкою. Адже, щоб там світ перевернувся, вона таки потвердить перед воєводою, що нагадувала йому, Юхимові, з ким він має справу. І відбрехатися тим, що не відав, кого били, уже не вдасться. От як лише стримати роз’юджених братів? Юхим кинувся вперед, ладен стусанами спинити, якщо не допоможуть слова. Але втручання було зайвим... Його дурноголові брати, побачивши перед собою оголену жінку, що видавалася ще звабливішою в передранковій імлі, так і остовпіли. Не мали сили відірвати очей від недоступних, а тому ще жаданіших, принад невістки.

Аж тепер Юхим пригадав, що й Морена наказувала йому допильнувати, аби з Найдою нічого не трапилося. Бо він усе ще був потрібний їй для чогось. І мимоволі зрадів. Князь, може, й помилував би його, вправного зброяра, а от Морена – в жодному разі! Зрадіти зрадів, але не заспокоївся. Лють за втрачену гідність, усе ще розпирала груди і шукала виходу.

– А ось і наша лебідка, – вихрипів, бо від надміру почуттів засудомило у горлі, й сплюнув презирливо на непорушного парубка, що простягнувся долілиць під ногами. – Справжня лісова царівна. Красуня... Відразу видно: варта заплаченого за неї золота...

Його брати мовчали і лише голосно сопіли.

Юхим подивився на них уважно, тоді перевів погляд на жону, що все ще простягала до нього руки, вступаючись за коханця, і посмішка спотворила його змарніле від душевних мук обличчя.

– Може, й справді, хлопці, не дамо пропасти добру, нашими мозолями оплаченому? Га? А що – як чужим не шкода, то своїм і поготів...

Присуд чоловіка був настільки підлим, що Руженка навіть не повірила почутому, а сприйняла це як початок образ і словесних знущань, які вона приготувалася вислухати від Юхима, перш ніж він візьметься за віжки. Але коли чоловік несподівано обернувся до неї плечима і пішов геть, залишивши на самоті з придуркуватими здоровилами, котрим аж слина скапувала, Руженка збагнула, що то не жарт. І її чекає кара, гірша за смерть... Розуміючи також, що всі слова, звернені до дурнуватих, будуть марні, жінка жалібно зойкнула, спробувала затулитися руками і позадкувала до оборогу, що враз перетворився на жахливу пастку. А ті, щось бурмочучи поміж себе і похихикуючи, посунули слідом... І тоді вона перелякано закричала. Тонко, пронизливо, наче заєць у собачих зубах...

Почувши цей крик, Юхим спершу зупинився й сіпнувся було назад, але так і не зрушив з місця. Лють на невірну була надто пекучою, щоб дозволити милосердю дійти до серця.

...Зойк, повний розпуки, привів Найду до тями краще за крижане баговиння, в якому він лежав. Парубок повільно підвівся, спираючись на руки, і мимоволі застогнав від болю в усьому тілі. Так його ще не били – безжально, на смерть...

Крик донісся вдруге, але вже такий тихий, наче пробивався через подушку або кожушину. Найда спершу подумав, що то йому вчувається.

– Матінко... Ні... Не тре...

Усе замовкло на половині слова, і парубок, крізь туман і дзвін у голові, збагнув, що благають милосердя десь поруч з ним. Він здивовано озирнувся, але побачив лише оборіг з лісового сіна. Ступнув ближче, вдихнув його пахощі й остаточно отямився.

– Руженка? – перепитав, маючи надію, що помиляється.

У відповідь з оборогу долинуло лише дурнуватий хихіт.

Де й поділася його слабість. Парубок запустив руки в нору, яку вони з Руженкою вирили для своїх зустрічей, щось ухопив там і одним дужим ривком виволік назовні. Це був Ничипір – наймолодший з Непийводченків. Не роздивляючись довго, Найда вдарив його напруженими пальцями в борлак і відкинув убік.

Хведір ще встиг обуритися, куди це його тягнуть, але за мить теж збайдужів до всього і влігся поруч з братом. Таким ударом можна було й убити, та Найду зараз це мало обходило... Він наче виконував важку, неприємну, але необхідну роботу...

– Та тримайте! – заволав несподівано останній із братів, завив незгірш вовкулаки і позадкував з оборогу. Вісім кривавих смуг з обох боків прикрашали його морду, а кров так і цебеніла з-поміж пальців. Удар двома зчепленими у замок руками по нахиленій потилиці позбавив його мук. Бодай на якийсь час.

– Руженко! – вигукнув Найда й устромив голову до нори в сіні. – Люба, мила, це я...

Жінка мовчки схлипувала і квапливо зодягалася, плутаючись у вбранні.

– Руженко, що тра... – парубок затнувся. – Що вони з то... – він знову не зміг докінчити. – Як ти?

Жінка продовжувала мовчати, лише рухи її стали ще поквапнішими.

– Що з тобою, Руженко? Озвися...

Руженка несподівано припинила зодягатися й уперла в обличчя парубка довгий важкий погляд. В очах її не було сліз, а лише страшенна втома і невимовна туга.

– Чого тобі? Ще мало?

Найді наче хто в обличчя ногою зацідив. Він сіпнувся, але промовити зміг тільки одне:

– Що з тобою?

– Може, помиляюся? – зло продовжила жінка. – Може, ти зі мною, заміжньою, для чогось іншого зустрічався? Може, не моє тіло в сіно втолочував, користаючи з нагоди? Усі ви одним миром мазані!.. Добре Орися казала: спершу натішитеся, а тоді... – вона схлипнула.

– Руженко, що ти мелеш?! Схаменися!

Жінка знову підвела голову.

– А я й схаменулася... Мене Юхимові вінчали, йому й повинюся. Він мій пан і  має право карати чи милувати. А тобі – зась...

– Руженко! – зойкнув уражений у саме серце Найда. – Руженко...

– Облиш мене, – промовила твердо. – Усе скінчилося... Більше не заговорюй... Бо чоловікові поскаржуся. Він тобі ще доправить.

І жінка так люто зиркнула на парубка, що той розгублено позадкував геть.

Не озвавшись більше жодним словом до недавнього коханця, Ружена вибралася з оборогу, обтрусилася й пошкандибала до міста. І такою чужою, такою далекою й незбагненою була вона зараз для Найди, що парубок не насмілився зачепити її бодай словом.

Він ще якусь мить постояв, почухуючи потилицю, тоді махнув рукою, відразу ж зігнувшись од болю в потовчених ребрах, і теж подався додому. Іншою дорогою. І вже не бачив, як усього за кілька кроків од лісу Руженку вдруге перестрів Юхим.

– Ну що, дружинонько мила, сподобалося?

Руженка змовчала.

– Думаєш все? – продовжував скреготати зубами Юхим, водночас не перестаючи милуватися вродою Руженки і мимохіть думаючи, що міг би бути щасливим, коли б міг... При цьому думки його