Читати книгу - "На лезі клинка"

— Сер! — гукнув йому вслід Гудмен Хіс, але Вест вже віддалявся коридором, не озираючись назад.

Список

«Чому я це роблю?»

Обрис будинку Віллема дан Робба чорнів на тлі безхмарного нічного неба. Це була непримітна будівля — двоповерхова домівка, огороджена низькою стінкою з воротами спереду, як сотні інших на цій вулиці.

«Наш давній знайомий Ревс жив у розкішній величезній віллі біля ринку. Робб справді мав би просити суттєвіші хабарі. Проте він, на щастя, цього не робив».

На всіх модних вулицях міста було світло, як удень, і п’яні гуляки юрбилися там до світанку. Однак ця відокремлена бічна вулиця знаходилась далеко від яскравих ліхтарів і цікавих очей.

«Можна спокійно працювати».

За рогом будинку, на верхньому поверсі, у вузькому вікні горіла лампа.

«Добре. Наш товариш вдома. Проте він досі не спить — треба бути обережними».

Він обернувся до практика Фроста і показав на ріг будинку. Альбінос кивнув і одним непомітним рухом перетнув вулицю.

Ґлокта зачекав, доки він дістанеться огорожі і зникне в тінях під будинком, а тоді повернувся до Северарда і вказав на передні двері. Довгов’язий практик на мить усміхнувся йому очима, а тоді, згинаючись, швиденько подріботів геть, перехилився через низьку стінку і безшумно приземлився з іншого боку.

«Поки що все йде чудово, але тепер настала моя черга рухатись».

Ґлокта задумався, навіщо він узагалі прийшов. Фрост і Северард були цілком спроможні розібратись з Роббом власноруч — він їм тільки заважатиме.

«Я ще й можу гепнутись на дупу і тим самим сповістити бовдура про нашу присутність. То навіщо ж я ішов?»

Але Ґлокта знав, навіщо. До горла уже підступало хвилювання. Він ніби знову почувався живим.

Інквізитор обмотав кінець палиці шматком дрантя, а тому зміг тихенько підібратись до стіни, не наробивши забагато шуму. До того часу Северард уже відкрив ворота, притримуючи петлю однією рукою, щоб вона не скрипіла.

«Гарна робота. Я би все одно не перебрався через ту малу стіну — якої б висоти вона не була».

Северард опустився навколішки перед вхідними дверима і длубався відмичкою у замку. Він притулився вухом до дерева і зосереджено щурився, в той час як його руки вправно робили свою справу. Серце Ґлокти билося наче шалене, а шкіру поколювало від напруги.

«Ах, азарт полювання!»

Щось легенько клацнуло раз, потім знову. Северард згріб свої блискучі відмички в кишеню, а тоді простягнув руку і потихеньку, обережно повернув ручку дверей. Двері беззвучно відчинилися.

«Який він попри все вмілий хлопчина! Без нього і Фроста я — простий каліка. Вони мої долоні, руки та ноги. А я — їхній мозок».

Северард прослизнув всередину, і Ґлокта рушив за ним, здригаючись від болю щоразу, коли доводилося спиратись на ліву ногу.

В коридорі було темно, але зверху на сходи падала смуга світла, від якої поручні кидали на дерев’яну підлогу чудні, кривулясті тіні. Ґлокта показав на сходи, на що Северард схвально кивнув і почав навшпиньках крастися до них, тримаючись якомога ближче до стіни. Здавалося, що минула вічність, перш ніж він туди дістався.

Коли він ступив на третю сходинку, вона ледь рипнула. Ґлокта сіпнувся, а Северард завмер на місці. Вони почали вичікувати, заціпенівши, мовби статуї. Нагорі було тихо. Ґлокта з полегшенням видихнув. Северард якомога повільніше рушив вгору, м’яко долаючи сходинку за сходинкою. Наблизившись до верху сходів, він притулився до стіни й обачливо заглянув за ріг, відтак зробив останній крок і безшумно зник з очей.

В дальньому кінці коридору з тіней виринув практик Фрост. Ґлокта здійняв брову, але той похитав головою.

«Внизу нікого».

Він повернувся до вхідних дверей і почав їх обережно закривати. Тільки коли двері зачинились, він повільно відпустив ручку, так що тільки защіпка тихенько клацнула.

— Ви повинні це побачити.

Ґлокта здригнувся від раптового звуку, обернувшись так різко, що здалося, наче його спину клинком проштрикнули. На верху сходів стояв Северард, вперши руки в боки. Він повернувся й рушив у бік світла, а Фрост, забувши про обережність, побіг услід за ним.

«Чому ніхто не може жити на першому поверсі? Обов’язково треба лізти нагору».

Принаймні йому більше не треба було зберігати тишу, важко піднімаючись за практиками по сходах — його права нога тиснула на дошки, а ліва по них човгала. Яскраве світло лампи лилося з відкритих дверей вглибині горішнього коридору, тож туди Ґлокта і пошкандибав. Він переступив поріг і зупинився, намагаючись віддихатись після підйому.

«Нічого собі, оце погром».

Велика книжкова шафа, що стояла біля стіни, була перекинута, і книжки, розгорнуті і згорнуті, валялися по всій підлозі. На столі перекинувся келих із вином, і порозкидувані там пожмакані папери, перетворились на вогкі червоні клапті. На ліжку панував цілковитий безлад — половина покривала була на підлозі, подушки та матрац порізані, де не глянь, повсюди — пір’я. Гардероб відкритий, і одна половинка дверей трималася лише на одній петлі. Всередині висіло кілька подертих костюмів, але більша частина одягу купою валялась поряд.

Під вікном на спині лежав вродливий молодик, втупившись у стелю — рот розкритий, обличчя бліде. Було би брехнею сказати, що йому перерізали горло. Його розсікли з такою силою, що голова заледве трималася шиї. Кров забризкала усе довкола: порваний одяг, порізаний матрац, саме тіло. Кілька кривавих відбитків долонь були на стіні, на підлозі — величенька калюжа доволі свіжої крові.

«Його вбили сьогодні. Мабуть, якихось кілька годин тому. Або хвилин».

— Навряд чи він зможе відповісти на наші питання, — сказав Северард.

— Навряд чи.

Ґлокта окинув оком безлад.

— Схоже, він мертвий. Але що його вбило?

Фрост втупився у нього рожевими очима, припіднявши білу брову.

— Отгута?

Северард залився лунким сміхом. Навіть Ґлокта дозволив собі реготнути.

— Звичайно. Але як наша «отрута» сюди влізла?

— Чегез відкгите гікно, — пробурмотів Фрост, показуючи на підлогу.

Ґлокта зашкандибав кімнатою, намагаючись не торкатися ногами чи палицею липкої суміші крові та пір’я.

— Отже, наша «отрута», як і ми, побачила світло лампи. Залізла через нижнє вікно, а тоді тихо піднялась по сходах.

Ґлокта кінцем палиці повернув долоні трупа.

«Кілька крапель крові з шиї, але жодних слідів на суглобах або пальцях. Він не боровся. Його заскочили зненацька».

Ґлокта нахилився вперед і придивився до глибокої рани на шиї.

— Один сильний удар. Мабуть, завданий ножем.

— І Віллєм дан Робб востаннє протік, — мовив Северард.

— І в нас стало одним стукачем менше, — сказав Ґлокта замислено.

В коридорі крові не було.

«Безлад безладом, а наш