Читати книгу - "Таємничий острів"

спостереження робилося не на рівні моря, а для цього потрібно було визначити, як високо стоїть плато Круговиду. Величина кута мала дати висоту альфи Південного Хреста, а отже, і висоту полюса над обрієм, тобто широту острова, тому що географічна широта будь-якої точки земної кулі завжди дорівнює висоті полюса над обрієм у цій точці.

Обчислення ці інженер відклав до завтра, і о десятій годині вечора всі колоністи вже спали міцним сном.

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Висота гранітної стіни. — Застосування теореми про подібні трикутники. — Географічна широта острова. — Експедиція до північної частини острова. — Устрична обмілина. — Плани на майбутнє. — Сонце проходить через меридіан. — Координати острова Лінкольна

Наступного дня, 16 квітня, у Великодню неділю, колоністи вже на світанку вийшли з притулку і взялися прати свою білизну, вибивати і чистити одяг. Інженер збирався зварити мило, як тільки знайдуться необхідні для цього складові частини — сода або поташ, сало або яка-небудь рослинна олія. Важливе питання поповнення гардероба теж передбачалося розв’язати свого часу. Одяг, навіть при фізичній праці його власників, міг ще протриматися півроку, тому що його пошили з міцних тканин. Поки що найголовнішим було встановити, як далеко знаходиться острів від населених берегів, і колоністи хотіли зробити це того ж дня, якщо дозволить погода.

Сонце, що піднімалося над обрієм, обіцяло чудову неділю, один з тих чудових осінніх днів, коли літо начебто повертається на коротку мить, щоб попрощатися із землею.

Потрібно було доповнити дані вчорашніх спостережень, виміривши висоту плато Круговиду над рівнем моря.

— Вам, напевно, знадобиться вимірювальний прилад подібний до вчорашнього? — запитав інженера Герберт.

— Ні, дитя моє, — відповів Сайрес Сміт, — ми застосуємо інший прийом, що забезпечує, мабуть, не меншу точність.

Герберт, юнак надзвичайно допитливий, завжди прагнув довідатися щось нове, тому вирушив разом з інженером. Сайрес Сміт відійшов від гранітної стіни до краю берега. Тим часом Пенкроф, Наб і журналіст зайнялися іншими справами.

Сайрес Сміт захопив із собою пряму рівну жердину завдовжки близько дванадцяти футів — довжину він визначив за власним зростом, який він знав точно. Герберту Сайрес Сміт доручив нести висок — тобто гнучку ліану, до кінця якої підвісили звичайний камінь.

Зупинившись кроків за двадцять від краю моря і кроків за п’ятсот від гранітного кряжа, Сайрес Сміт устромив жердину в пісок і старанно випрямив її, домігшись шляхом вивіряння виском, щоб вона стояла перпендикулярно до площини обрію.

Зробившу це, Сайрес Сміт відійшов і ліг на землю на такій відстані, щоб у полі його зору знаходився і верхній кінець жердини, і гребінь гранітної стіни. Це місце він відзначив на піску кілочком і, повернувшись до Герберта, запитав:

— Ти знайомий з геометрією?

— Трішки, містере Сайрес, — відповів Герберт, боячись ускочити в халепу.

— Пам’ятаєш властивості подібних трикутників?

— так, — відповів юнак, — у подібних трикутників відповідні сторони пропорційні одна одній.

— Отож, дитя моє, у мене тут два подібних прямокутних трикутники, — один поменше, у ньому двома сторонами будуть: жердина, уткнута перпендикулярно в пісок, і пряма, що дорівнює відстані від нижнього кінця жердини до кілочка, а гіпотенузою, — мій погляд; у другого трикутника сторонами слугуватимуть: стрімка лінія гранітної стіни, висоту якої нам потрібно виміряти, відстань від кілочка до підошви стіни, а як гіпотенуза — мій погляд, тобто продовження гіпотенузи першого трикутника.

— Зрозумів, містере Сайрес! Я все зрозумів! — вигукнув Герберт. — Відстань від кілочка до жердини пропорційна відстані від кілочка до підошви стіни, а висота жердини пропорційна висоті стіни.

Правильно, Герберте, — підтвердив інженер. — І коли нам стануть відомі обидві відстані від кілочка, то, знаючи висоту жердини, ми швидко вирішимо пропорцію й у такий спосіб визначимо висоту стіни, що позбавить нас від необхідності вимірювати її безпосередньо.

Основи обох трикутників обміряли за допомогою тієї ж самої жердини, висота якої над поверхнею піску дорівнювала десять футів; виявилося, що відстань між кілочком і жердиною — п’ятнадцять футів, а відстань між кілочком і підошвою стіни — п’ятсот футів.

Закінчивши виміри, Сайрес Сміт і юнак повернулися до Нетрів.

Там інженер узяв плоский камінь, принесений ним з попередніх експедицій, щось на зразок шиферного сланцю, на якому легко видряпувались цифри гострою черепашкою. І на цій аспидній дошці Сайрес Сміт склав таку

15: 500 = 10: х

500 х 10 = 5000

5000: 15 = 333,33

Отже, висота гранітної стіни була триста тридцять три фути[13].

Тоді Сайрес Сміт взяв інструмент, зроблений напередодні; кут між розсунутими ніжками циркуля відповідав кутовій відстані від альфи Південного Хреста до площини обрію. Він точно відміряв цей кут по колу, розділивши його на триста шістдесят рівних частин. Кут дорівнював 10 градусам. Збільшивши цей кут на двадцять сім градусів, що відокремлюють альфу від Південного полюса, і зробивши поправки на висоту плоскогір’я, на якому велися спостереження, він одержав тридцять сім градусів. Отже, Сайрес Сміт дійшов висновку, що острів Лінкольна знаходиться на тридцять сьомому градусі південної широти; але, з огляду на те, що недосконалість його спостережень і викладень могла призвести до помилки в п’ять градусів, він вважав більш правильним записати, що острів знаходиться між тридцять п’ятою і сороковою паралеллю.

Щоб мати обидві координати місцевості, залишалося визначити довготу. Сайрес Сміт прагнув спробувати це зробити того ж дня, опівдні, коли сонце проходитиме через меридіан даної суші.

Неділю вирішили використати на прогулянку, або, точніше, на дослідження тієї частини острова, що знаходилася між північним берегом озера і затокою Акули, а якщо дозволить погода, дійти й до північного сходу мису Південна щелепа. Для обіду мали намір зробити привал у дюнах і повернутися до Нетрів тільки ввечері.

Пів на дев’яту ранку маленький загін уже рухався берегом протоки, яка відділяла острів Лінкольна від острівця Порятунку, де перевальцем поважно походжали біля води короткокрилі пінгвіни, схожі на безруких людей. Вони чудово плавали і пірнали, і їх відразу можна було впізнати за характерним, дуже неприємним лементом, схожим на ревіння віслюка. Пенкрофа вони зацікавили лише з кулінарного боку, і він не без задоволення почув, що м’ясо цих птахів, хоча й темне, цілком їстівне.

Біля самого моря на піску плазували якісь великі земноводні тварини — можливо, тюлені, які обрали острівець своїм лежбищем. Сподіватися на придатність тюленів для їжі неможливо — їхнє жирне м’ясо огидне на смак; одначе Сайрес Сміт дуже уважно їх розглядав і, не поділившись ні з ким своїми думками, сказав товаришам, що незабаром треба буде навідатися на острівець.

Берег, яким ішли колоністи, засівали численні мушлі; деякі з них втішили б зоологів-дослідників молюсків. Серед