Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

готельних поверхів, котрі визирають зранку в небеса, намагаючись розгледіти сонячні відблиски. Перекази й оповідки, фантастичні сюжети й документальні свідчення — поезія починається там, де чуються голоси, де тривають розмови, де в тебе є співрозмовник, який про щось тебе запитує, не вимагаючи відповіді. Тому так важливо відчувати їхню присутність, так необхідно пізнавати їх на вулицях і вітатися з ними в крамницях, перебирати подумки їхні імена й зіставляти їхні свідчення. Доки з чорних ниток часу витворюється безкінечна й оптимістична хроніка опору та криміналу. Доки триває твоя безпосередня участь у житті й формується твоя особиста відповідальність за кожну смерть. Доки на вулиці з теплих під’їздів щоранку виходять герої, апостоли та жінки.

Лесбійки

(2009)

+ + +

Що вона потім робила, куди пішла,

з хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці,

коли її темне вікно роз’їдала імла,

як іржа роз’їдає старі есмінці?

Курила бельгійський тютюн,

міцніший, ніж зазвичай.

Сварилася з поліцейськими — п’яна і грізна.

Брала сухе вино, пила у фаст-фудах чай —

індійський, мов океан,

чорний, як власна білизна.

Й пила за те, що ніхто не зможе її знайти,

за те, що проймається спокоєм

душі золота матерія.

Лежала на теплому спальнику —

оголена, мов дроти,

тиха, наче вода, сонна, ніби артерія.

Що по ній залишилось? Якісь борги,

які я поволі сплачував, книги і мапи,

якісь випадкові друзі, якісь вороги,

яких я насправді не знав,

хоч насправді мав би.

Лишилися речі в її шухляді, ніби в журбі,

календарик із її місячними,

щоби я не міг помилитись.

Лишилась бритва, яку я врешті забрав собі,

і завжди різав обличчя,

намагаючись поголитись.

+ + +

Темна й солодка пора зими.

Важкі вечори, невагомі ранки.

Жінки, що чистять в снігу килими,

мов обробляють земельні ділянки.

Низького неба пляшкове скло

з зеленими демонами та зірками,

і перетікає горлом тепло,

ніби жовті меди щільниками.

Поштова торба з останнім листом,

теплі бари і мокрі монети,

комети з довгим яскравим хвостом,

як фазани залітають в замети.

Всіх подорожніх по довгій зимі

будуть вірно чекати удома.

На всьому, що діється в цій пітьмі,

буде лежати терпка утома.

Так би й палити густі вогні,

так би й слухати в темінь тиху,

як щука рухається в глибині,

бурштином вмерзаючи в кригу.

+ + +

Ця жінка, яка фотографує дерева січня,

їхню вогку динаміку і переплетіння,

маленькі будинки з димами,

засипані снігом узбіччя,

неба тяжкі простирадла зі складками й тінями.

Ось вона стоїть за повітрям, наче за ширмою,

стежить за цими деревами, мов за тваринами,

за їхнім дитячим шепотом, за ходою пташиною,

за тонкими руками, за збитими в кров колінами.

Ось вона ловить їх, як птахолов, розкидає сіті,

стрічками прив’язує собі до зап’ястя.

А чорні порожні озера, кригою вкриті,

постійно віщують їй усілякі нещастя.

Говорять: всі, кого ти собі впіймаєш,

до смерті будуть тепер іти за тобою.

Будеш їм віддавати усе, що маєш,

будеш ділитися з ними вином і водою.

Але вона говорить: все, що я справді маю —

це стрічки, щоб триматися поруч із ними,

і їхні слова, які я ніяк не запам’ятаю,

і постійно раню уста їхніми голосними.

Ті, що йдуть за тобою, тебе про це не питаються,

ти сам себе прив’язуєш ніжністю і ворожнечею.

Ось зараз, бачите, як вони наді мною хитаються?

Це вони все почули,

і тепер заперечують.

Жінки

— Розкажи мені про свою подружку, про цю, нову,

з якою ти зараз живеш. Що там зараз між вами?

— Між нами зараз повітря. Я з нею просто живу,

так як діти живуть зі своїми страхами.

Це ось те, що між нами — її химерний маршрут,

яблука і вино, усе це її протестанство,

одяг, який вона носить у торбі, мов парашут,

і колір волосся,

який вона змінює,

як змінюють громадянство.

Вона постійно зникає, у неї свої ключі.

Вертається й засинає в тиші густій і свинцевій.

І я нажахано слухаю, як іноді уночі

серце її спиняється, наче трамвай на кінцевій.

Вона зупиняє час, що вперто кудись іде,

подзенькуючи при ході порцеляновим передзвоном.

Тоді вона підстригає своє волосся руде,

як підстригають траву, доглядаючи за газоном.

Вона це якось поєднує, мовби згортає сувій,

і тоді я теж помічаю, бачу так ясно й близько

і це життя,