Читати книгу - "Українська міфологія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Загалом привертає увагу той факт, що домовика в більшості випадків саме «задобрювали», а не намагалися позбутися, освятивши помешкання й обійстя. Освячення ж є наслідком спорадичного ототожнення домовика з «нечистою силою» (домовик — то «лихоє», «то нечиста сила»).
Розповіді про ритуальне годування домовика трапляються на теренах України порівняно часто, хоча виглядав цей процес по-різному. Зокрема, кілька варіантів зафіксовано на Поліссі:
1. Домовик як господар хати не потребує запрошення, а бере свою частку сам: «В кожній хаті на горі сидить домовик, прийде за столом та й наїстся, а ти його не бачиш, він хазяїн дома».[580]
2. На кожну вечерю для домовика лишали кілька ложок страви: «Люди, як вичерают, вілівают: три ложечки назад кóдают у горщок чи в каструлю. То для тої пирéйми. І обідать сядаєш, вечерат, тоже її клічеш (за столом — В. Г.): «Прошу Господа Бога, Суса Христа й Божу Матір, і всі святі, і свята перейма… і мертвих дýшей клічут на обід тоже». […] Ниіхто її не гоудує, вона ж ни їсть. Вона так як мертва душа. То то, шо для неї оставляют, врано миют: вона ж ни їла його. Поросятам у помийницу виіливают. Вот наліваєш з кострулі в міиску, і вже всю вилілі. А маті бере ложок три назад — ето домовику».[581]
3. Навмисно лишали для домовика щось солодке на ніч на столі: «В менé кота в хаті немає. А я проснулася, а коло мене отакий клубочок лежить. І шерсть. Я тіко — цап, цап — рукою по той. А потім думаю, — ану ж я встану побачу, — нема ниде нікого. Ну лежав клубочок такий м’я́кенький коло мене на одіялі. Це я не спала. Значить, я, як лягаю спати, ложу ложку і тарілочку. І на тарілочку шось положý. «Оце, — кажу, — тобі, домовичок. Ти сьо’дні не снідав, мабуть, то повечеряєш». І водички поставлю. І ще таке шось. І цукерочку положу. «Оце тобі, — кажу, — домовичок, шоб ти не був голодний». Ну, так минє колись казали люди стариє. […] Я сама з Черевача, це під самим Чорнобилем. Там у нас, у менé бабуся була старенька, не бабуся, а прабабуся, да вона мені оце все розказувала. […] На стіл. От у кухні, у кухні, де я пораюся… Я і зара кладу, якшо не забуваюся. Якшо я забулася — встану положу: чи яблуко, чи… ну, хліб же. І обов’язково я положу ложку. Тільки не виделку. Віделки неззя. Неззя віделками користуватися. І на поминках неззя користуватися, і на стіл ложить неззя виделок, а тіки ложку. А того, шо це — холодна зброя. Ложка — то таке діло, а виделка — це опасне діло. Дітям так само неззя ж давать».[582]
4. Для домовика лишали страви з четверга на п’ятницю: «З четверга на п’ятницю не миют посуду. Каждий тиждень. Оставляют це все — і чай, і шо люди єдят, то оставляют на столє ту вечеру, посуди не миіют. Стариє люди таке говорили. Вроді би це для домовика оставляли».[583]
5. Запрошували домовика на святвечірню трапезу перед Різдвом, клали для нього ложку, лишали страви на ніч:
— «Ну ото, як поминаєш померлих, кажеш: «Домовичок, іди до нас вечерять».[584]
— «Такий уклáд, такий закон, шо не прибирали на ніч: настілником накрили і стоєло до ранку. Хто казав — домовики, домовик якийся — в общем, шоб було на столі всьо. То той домовик — по дому якийся був хазяїн колись. Вже він прóйде, бо ж він у хати живе. Ми його й не приглашали — вин сам прóйде. Так люди казали, шо він в кождий хаті, а на кого він похожий? Він в хати хазяїн, а ми його не бачимо. Знаю тільки шо ми на Кóляду як повичераємо, і вже приглашаємо тих усіх покойних, то вже пóтом каже — ето ж домовик ше буде вичéрати. Він не з їми, він сам собі приходить».[585]
— «А в нас ше й ложку ложили окремую десь на столі [на Святвечір]. То, казали, для домовика».[586] (Слід відзначити, що в більшості випадків зайву ложку кладуть для душ померлих.)
6. Домовика вшановували на Великдень: «Приходять с церкви, приносять святое ето, становять ў хате. Матка бяре поляничку, — пякуть специяльно, — кладеть сольки, идеть ў пуню, откриває сарай и поздравляе домового хозяина. Но уже не знаю як. Я молодая была, не знаю яки слóви каже. А тую хлябинку разламливае, як полежить там, ў пуни, и разламливае коровам, овечкам, ўсем».[587]
7. Їжу для домовика постійно ставили на горищі:
— «Шо закормлюют цього домовіка, то це ж — на Багату кутю, на Новий год, шо хадзяїн несе до хлєва кутє трошкі, хлєба і три рази каже: «Хадзя́йнушка (чи там — батюшка) домовік (домовой), прошý на угощеніє». Приньос і виньос. Назад же ж заньос, але вун уже ж знає, шо то й для нього кідáют. Те саме, шо й мі ємо. Нечепане, з повного, ше ми не єли, але началó… Це його, кажуть, треба нéсти на горóще, поставить, де є доступность».[588]
— «[Для домовика] ставили воду на постройці високо, ставили там якусь продукцію — меду трошки, а ні — воску».[589]
— «Підкормляють його: якусь там їжу, трошки хліба там, картоплю, сала кусок — на чердак, на стелю, бо це домовік. Як для себе, так і для його».[590]
8. На горищі чи покуті для домовика клали цукерки, ставили кашу:
— «То в тому углу, де образки стоять, можна якісь канфєти класти. Каші наварить йому».[591]
— «Постоянно старші люди за домовика… Ну, шо є він в каждий хати да шо треба його ублажити, треба канхвєти шоколадні по углах положити їму в хаті де на горі».[592]
9. Нерідко «годували» домовика, якщо вже починав виявляти себе:
— «Ну то кажуть, шо то домовик у хаті кожной є. В кожній хаті вон. Ну. То добре, як в хаті домовик. Ставіли [їсти йому]. Є — шо на вокно поставлять, тако в углу. На столє поставлять: то хлєба, то води положать. Ото як шось приснилося чи як почуєш шось
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська міфологія», після закриття браузера.