Читати книгу - "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати"

страшенно зраділа подарункам і відразу ж узула черевички й наділа шапку.

Відомо, що доброзичливі Мигуни мали велику пристрасть до красивих і блискучих речей. Вони не забули обдарувати ними і своїх нових знайомих. Чарлі Блеку вони змайстрували золоту штучну ногу замість його зношеної дерев'янки, Діну Гіору — золотий гребінець для бороди і фельдмаршальский жезл із золотим оздобленням, а Фараманту піднесли олівець у золотій оправі і книжечку в золотій обкладинці для записів постачання армії провіантом. Кагги-Карр одержала витончені золоті каблучки на лапки.

Моряк відмовився від золотої ноги: надто вже важко було її тягати, та й стерлася б вона об каміння: адже золото — метал м'який. Натомість він попросив зробити йому дерев'яну, тільки міцнішу. І тоді майстри виточили йому ногу із залізного дерева, про яку сказали, що їй не буде й зносу.

Дін Гіор і Фарамант своїми подарунками були дуже задоволені. Дін Гіор сказав, що йому на додаток до високого звання фельдмаршала не вистачало саме жезла, а борода у нього вже є, і до того ж така, якої не мав жоден фельдмаршал у світі.

Страшило весело пританцьовував навколо відновленого Дроворуба і співав:

— Ей-гей-гей-го! Залізний Дроворуб знову-знову-знову з нами! Ей-гей-гей-го!

Він тут не боявся принизити свою гідність, бо Мигуни були не його підлеглими.

Еллі погладжувала блискучі плечі Дроворуба.

Дивлячись на цю зворушливу сцену, Лев просльозився і, втираючи очі китичкою хвоста, замочив її. Тож йому довелося бігти на задній двір і сушити китичку на сонечку.

Через кілька днів Еллі, Чарлі Блек та їхні друзі зібралися на раду. Запросили і кількох Мигунів. Слід було поміркувати, як зручніше розбити дерев'яну армію Урфіна.

Мигуни, котрі зняли зі стіни колекцію Енкіна Фледа, пропонували використати холодну зброю — мечі, кинджали, піки.

— Гадаю, ці речі нам стануть у великій пригоді, коли ми підемо війною проти Урфіна Джюса, — сказав Дін Гіор, розчісуючи золотим гребінцем свою бороду.

— Дозвольте і мені висловити свою думку, — скромно почав Лестер. — Мечі та кинджали придатні, коли між собою воюють справжні люди. А яка користь від того, що ви мечем штрикнете у соснове поліно. Мені здається, що найвразливішою зброєю проти дерев'яної армії Урфіна Джюса будуть сокири на довгих топорищах і довбешки у вигляді металевих куль із шипами на міцних довгих держаках. Для дубових голів така зброя дуже небезпечна.

— Браво, браво!

Всі члени ради висловили своє схвалення. Страшило напружив свій розумний мозок і поважно мовив:

— Дерево горить у вогні. Солдати Урфіна Джюса — дерев'яні. Отже, їх можна спалювати!

Всі були вражені мудрістю Страшила. Лестору доручили змайструвати пристосування, за допомогою якого можна було б кидати вогонь на дерев'яних солдатів. Це мала бути велика гармата, яка стріляла б вогнем. Але як стріляти вогнем — цього поки що ніхто не знав.

ОСТАННІ СОЛДАТИ УРФІНА ДЖЮСА

оки Дін Гіор і Чарлі Блек готували Мигунів до походу на самозванця-короля Урфіна Першого, у Смарагдовій країні також назрівало повстання проти нього. Тут, у місті і його околицях, де безперервно патрулювали дерев'яні солдати і поліцейські, неможливо було відкрито організувати визвольну армію. Справу цю вели таємно, збиралися ночами де-небудь у полі чи в гаю.

Дізнавшись про те, що в країні з'явилася Еллі, Урфін Джюс всю свою енергію спрямував на випуск нових дерев'яних солдатів, кремезніших і міцніших, ще лютіших, ніж попередні. Ще кілька солдатів із перших випусків під керівництвом єфрейторів стали столярами, і робота в майстерні кипіла цілодобово.

Урфін Джюс тепер не дбав про зовнішнє оформлення своїх воїнів. Він слідкував лише за гнучкістю суглобів, за тим, щоб ноги й руки добре крутились на шарнірах і пальці чіпко тримали зброю, а тулубом тепер могла бути і грубо обтесана колода, яку навіть не фарбували за браком часу.

Сам Урфін обробляв лише обличчя, бо столяри при всьому своєму бажанні не могли надати їм такого лютого виразу, якого вимагав король. Оскільки щодень виходило три-чотири солдати, не рахуючи капралів, то Урфін Джюс знемагав.

Йому вдавалося спати всього дві-три години, часто він засинав просто біля верстака, і різець випадав у нього з рук. Урфін почорнів і схуд, щоки його запали і були схожі на темні провалини, очі ще глибше сховалися в орбітах під чорними зрощеними бровами. Вигляд диктатора був і страшний і жалюгідний, і радники боязко відступали вбік, коли він ненадовго з'являвся і поспіхом проходив залами палацу.

Кількість дерев'яних солдатів уже досягла двох сотень, коли сталася несподівана й страшна подія.

Перед Урфіном Джюсом на підлозі його таємної майстерні лежав рівним строєм новий дерев'яний взвод з капралом із червоного дерева на правому фланзі. Звичним жестом Урфін засунув руку у флягу з живильним порошком… І… всередині у нього все похололо. На дні порожньої фляги він намацав лише тоненький шар порошку!

Не тямлячи себе зі страху, Урфін Джюс перекинув флягу над верстаком: із фляги висипалась порція, достатня для оживлення тільки одного солдата, ця фляга була остання!

Немов божевільний, він гупав по дну фляги, намагаючись вибити з неї те, чого там не було. Він кинувся до інших фляг, трусив ними, але звідти висипались лише мізерні порошинки.

Усе, кінець. Урфін Джюс витратив чарівну речовину, що давала йому владу над речами і людьми, і тепер у його розпорядженні була лише та сила, котру він устиг створити…

Захоплений виготовленням усе нових і нових взводів дерев'яних солдатів, він черпав порошок жменю за жменею, і фляги безвідмовно постачали його цими чарами. Урфіну Джюсу здавалося, що його запаси невичерпні.

Й тепер ось прийшла розплата за цю помилку.

Та минулого не повернути. Урфін вирішив спробувати рештками порошку оживити десять солдатів і капрала — останнє поповнення своєї дерев'яної армії. Він акуратно розділив порошок на одинадцять часток і посипав ним лежачі фігури.

Як і раніше, порошок з легким шипінням задимів і всмоктався в дерево. Урфін чекав. Але минуло десять хвилин, п’ятнадцять… Дуболоми трохи заворушились, слабо повели скляними очима. Ще за кілька хвилин капрал, якому, за звичаєм, дісталось трохи більше порошку, спробував підвестись, але не зміг. Урфін допоміг йому, капрал важко підвівся і стояв, похитуючись на ногах.

Маленьких порцій порошку було недостатньо, щоб вдихнути необхідну кількість життя у кремезні дерев'яні фігури.

Через п'ятнадцять хвилин сяк-так устали і солдати. Урфін вишикував їх: вони стали нерівною шеренгою, хитаючись і хапаючись один за одного.

До дверей майстерні солдати йшли півтори години. Щоб перейти двір палацу, їм, напевне, знадобилась би ціла доба.