Читати книгу - "Таємниця покинутого замку"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Олександр Мелентійович Волков
Понад двадцять років працював О. Волков над серією з шести повістей: «Чарівник Смарагдового міста», «Урфін Джюс і його дерев'яні солдати», «Семеро підземних королів», «Вогняний бог Марранів», «Жовтий Туман», «Таємниця покинутого замку».
Це видання завершує публікацію казкового циклу. В ньому юні читачі знову зустрінуться з улюбленими героями: мудрим правителем Смарагдового міста — Страшилом, Сміливим Левом, Залізним Дроворубом, дівчинкою Енні. Познайомляться вони і з новими героями, довідаються про випробування, що випали на долю жителів Чарівної країни.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Олександр Волков
ТАЄМНИЦЯ ПОКИНУТОГО ЗАМКУ
Повість
©
http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька літератураХудожник ОЛЕКСАНДР КОВАЛЬ
Переклав з російської МИХАЙЛО ЗЯБЛЮК
Перекладено за виданням: Волков А. М. Желтый Туман. Тайна заброшенного замка. — Кишинев: Литература артистикэ, 1987
ВСТУП
ІНОПЛАНЕТЯНИ
арівну країну та її столицю Смарагдове місто населяли племена маленьких людей — Жуванів, Мигунів, Балакунів, які мали дуже добру пам'ять про все, що викликало в них подив.Дивовижною для них була поява дівчини Еллі, коли її будиночок розчавив злу чарівницю Гінгему, наче порожню шкаралупу від яйця. Недарма Еллі назвали після цього феєю Будиночка, що карає.
Не менше здивувалися жителі Чарівної країни, коли побачили сестру Еллі — Енні. Вона теж з'явилася перед ними, немов казкова фея. Примчала на незвичайному мулі, який живився сонячним світлом, і в неї на голові був срібний обруч, що робив невидимим кожного, хто його надівав і торкався рубінової зірочки.
Ще багато-багато див траплялося в Чарівній країні, про які могли розповісти її жителі. Тільки про одне диво вони майже нічого не знали — про те, як їхня країна стала Чарівною. Адже вона не завжди була відгороджена од решти світу Великою пустелею і оточена неприступними Кругосвітніми горами. Не завжди над нею сяяло вічне сонце, а птахи і звірі розмовляли людською мовою.
Чарівною вона стала за бажанням великої людини Гуррікапа.
Гуррікап у ті часи був уже старий, думав про відпочинок, йому хотілося спокою і самотності. Могутній чародій спорудив собі замок оддалік від Чарівної країни, аж біля гір, і суворо-пресуворо заборонив її мешканцям наближатися до свого житла, навіть власне ім'я не дозволяв згадувати.
Жителі хоча й дивувалися, але повірили, що Гуррікану справді ніхто не потрібен. Минали віки й тисячоліття. Тихі маленькі люди, виконуючи наказ чародія, намагалися не згадувати про нього, ніколи більше не бачили його. Так і сталося, що дива Гуррікапа почали поступово забуватися.
Зате всякому злу добрі жителі країни Гуррікапа не вміли дивуватися і тому пам'ятали його недовго. Вже скільки бід приніс їм Урфін Джюс, прагнучи завоювати Чарівну країну спочатку зі своїми дерев'яними со. датами, а потім з багаточисленною армісю Марраиів. І що ж?
Лишень Урфін задумався над своєю долею і відмовився допомагати злій чаклунці Арахні, як добрі жителі одразу пробачили йому всі образи і стали вважати доброю людиною. Вони вірили: той, хто зробив добро хоч раз, уже не захоче повертатися до злих вчинків.
Найцікавіше те, що саме так і сталося згодом.
Ну, а після того, як друзі з Білого світу Енні, Тім і моряк Чарлі допомогли їм перемогти чаклунку Арах ну, вони знову весело дивилися на небо, яскраво-яскраво синє, де наче і не було Жовтого Туману, насланого Арахною.
Славні жителі Чарівної країни знову жили спокійно і щасливо, нізвідки не чекали біди. А вона наближалася, — і хто б міг подумати? — саме з ясного неба.
Головний космічний зореліт з планети Рамерія вже наближався до Землі. Він мчав у світовому просторі з нечуваною швидкістю — сто п'ятдесят тисяч кілометрів за секунду. Як записав у бортовому журналі штурман інопланетян Кау-Рук, «борознив міжзоряну пустелю сімнадцять років». За цей час космічний корабель подолав величезний шлях, який світло — найпрудкіший гінець у Всесвіті (здатний пронестися зі швидкістю триста кілометрів за секунду) — пройшов би за дев'ять літ. Така велика відстань від Рамерії до Землі.
Але чужинницькі зоренавти навіть не помічали польоту. Для них час зупинився ще тоді, коли майже весь екіпаж корабля був переведений у стан анабіозу (так називають тривалий сон під час переохолодження) і занурений у спеціальні відсіки польотного сну. Там зоренавти спали добрих сімнадцять років.
Час утратив свою владу над людьми — це було справжнє диво. Якби зоренавтів розбудили навіть через тисячу років, і тоді вони б прокинулися такими ж, якими занурились у сон.
Невтаємниченому відсіки уявлялися гігантськими холодильниками з безліччю комірок, у кожній з яких перебував член екіпажу. Поліровані відсіки сяяли дзеркальним блиском, і, коли придивитися, на них то тут, то там виступали червоні, сині, зелені крани регулювання та ще мерехтіли різнокольорові вогники — то були лампи контрольної апаратури.
Тим часом штурман Кау-Рук, сидячи в космічній обсерваторії, обчислював положення корабля в просторі і відмічав курс на зоряній кормі. Крім Кау-Рука, не спали ще троє людей: командир зорельота генерал Баан-Ну — він перевіряв у рубці корабля показники приладів; лікар Лон-Гор — він спостерігав за станом сплячого екіпажу, стежив за температурою, вологістю, регулював вміст кисню, подачу охолоджувача — рідкого гелію; та ще пілот Мон-Со, вірний помічник генерала, найсумлінніший виконавець його наказів, що ні разу не допустив жодних заперечень чи помилок.
Тиша у відсіках польотного сну здавалася вічною. Лише зрідка в каюті лікаря лунав вимогливий сигнал сирени; тоді Лон-Гор поспішною, але нечутною ходою прямував до відсіків, повертав потрібний (зеленки, червоний або синій) кран, і знову западала тиша.
Мон-Со нічого було робити, його пілоти спали у відсіках; книжок він читати не любив, тому сам з собою грав у хрестики і нулики в каюті. Інколи Мон-Со блукав коридорами корабля або ганяй там м'яча, але тільки тоді, коли всі вже спали. Він був воротарем футбольної команди і просто не міг обходитися без тренувань. На Рамерії всі були привчені до спорту.
Четверо зоренавтів, які відбувала космічну вахту, щоранку займалися особливою польотною гімнастикою і тут, на кораблі. Запізнювався на спортивні заняття лише Кау-Рук, особливо коли зачитувався якоюсь цікавою книжкою. Не обов'язково оповіддю про історію народу, про який-небудь незвичайний характер людини або про пригоди; Кау-Рук з не меншим захопленням читав книжки з техніки.
— Кау-Рук — найздібніша людина вашого екіпажу, — сказав генералові перед відльотом Верховний правитель Рамерії Гван-Ло. — Не призначаю його командиром зорельоту з однієї причини: він недостатньо старанний.
Однак заступником командира штурман Кау-Рук був призначений.
ПРОБУДЖЕННЯ ІЛЬСОРА
ля командира Баан-Ну, пілота Мон-Со, для штурмана і бортового лікаря час не минув непомітно: в польоті вони постаріли рівно на сімнадцять років. Правда, вік на Рамерії обчислявся інакше: жили там люди втричі довше, ніж на Землі. Тому!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця покинутого замку», після закриття браузера.