Читати книгу - "Правда"

— Пан де Ворд, чи не так? — почувся голос.

— А нехай його, що там іще?

Вільям обернувся.

Першими, кого він побачив, були тролі.

Вся річ у тому, що четвірко здоровенних тролів, навіть якщо вони стоять за спинами всіх інших, все одно, в певному сенсі, будуть на першому плані будь-якої картини. Двоє чоловіків на цьому тлі виглядали дрібною деталлю — тим більше, що один із них міг називатись людиною хіба що на догоду традиції. На його обличчі лежала сіра блідість зомбі, а вираз цього обличчя видавав особу, яка, можливо, й не прагне бути неприємною, проте завдає чимало неприємностей оточуючим.

— Пан де Ворд? Гадаю, ви мене знаєте. Моє прізвище — Підступп, я з Гільдії адвокатів, — сказав пан Підступп, дерев’яно вклонившись. — Це, — він вказав на тендітного юнака поруч, — пан Рональд Влизько, новий голова Гільдії граверів та друкарів. Четверо джентльменів за моєю спиною, наскільки мені відомо, не належать до жодної Гільдії…

— Граверів та друкарів? — повторив Вернигора.

— Так, — сказав Влизько. — Ми розширили свій статут. Членство в Гільдії коштує двісті доларів на рік.

— Я не… — почав Вільям, проте Вернигора поклав долоню йому на руку.

— Це шантаж, але все не так погано, — прошепотів він. — У нас немає часу сперечатись, та ми відіб’ємо втрати за пару днів!

— Одначе, — сказав пан Підступп своїм спеціальним адвокатським голосом, що, здавалося, всмоктував гроші кожною нотою, — за наявних умов, та з огляду на особливі обставини, для отримання членства в Гільдії передбачено також одноразову виплату. В розмірі… припустімо… дві тисячі доларів.

Гноми завмерли. За мить врізнобій загримів метал: гноми, як один, поклали на столи свинцеві літери й повитягали з-за верстата бойові сокири.

— Отже, домовились? — сказав пан Підступп, відступаючи вбік.

Тролі випростались. Для бійки між тролем і гномом ніколи не треба шукати особливих причин; часом вистачає того факту, що вони існують в одному й тому ж світі.

Цього разу вже Вільям стримав Вернигору.

— Стійте, стійте. Боюся, закон забороняє вбивати адвокатів.

— Ти впевнений?

— Ну, вони ж усе ще існують, правильно? До того ж, він зомбі. Якщо ви розрубаєте його надвоє, отримаєте два позови. — Вільям підвищив голос. — Ми не можемо заплатити, пане Підступп.

— В такому разі застосовне законодавство та усталена практика дозволяють мені…

— Покажіть мені цей ваш статут! — вибухнула Сахариса. — Ронні Влизьку! Я знаю тебе, відколи ми були дітьми, і ти завжди вплутувався в щось непутяще!

— Добридень, панно Кріпслок, — сказав пан Підступп. — Взагалі-то ми передбачали, що хтось може цим зацікавитись, і я взяв примірник статуту з собою. Сподіваюсь, ми всі тут законослухняні громадяни.

Сахариса вихопила з його рук поважного вигляду сувій з печаткою на шворці і втупилася в нього так, ніби намагалась випалити написане геть з пергаменту самим лише поглядом.

— Ох, — нарешті сказала вона. — Здається, все в порядку.

— Саме так.

— Крім підпису Патриція, — додала Сахариса, повертаючи сувій.

— Сонечко, це лише дрібна формальність.

— Я вам не сонечко, і підпису немає, формальний він там чи ні. А отже, документ недійсний, чи не так?

Пан Підступп змінився в обличчі.

— Невже неясно, що ми не можемо отримати підпис людини, яка перебуває під вартою за підозрою в тяжкому злочині?

О, подумав Вільям, в хід пішли слова для мітингів. Коли хтось каже «невже неясно», це означає, що в нього велика проблема з раціональними аргументами, і насправді все настільки неясно, наскільки лише можливо.

— Хто ж тоді править містом? — спитав Вільям.

— Звідки я знаю, — сказав пан Підступп. — Це не стосується моїх професійних обов’язків. Я…

— Пане Вернигоро, — сказав Вільям, — найвищий кегль, будь ласка.

— Готово, — сказав гном. Його руки нависли над свіжим набором.

— Великими літерами, в рядок, «ХТО ПРАВИТЬ АНК-МОРПОРКОМ?», — продиктував Вільям. — Тепер прописними, ширина дві колонки: «Хто урядує в місті, доки Правитель Ветерані знаходиться під вартою? Один з провідних юристів міста не зміг відповісти на це запитання, оскільки, за його словами, це не стосується його професійних обов’язків. Аргументуючи свою позицію, пан Підступп сказав…»

— Ви не маєте права це друкувати! — прогарчав пан Підступп.

— Будь ласка, дослівно, пане Вернигоро.

— Вже набираю, — мовив гном, із клацанням формуючи свинцеві рядки.

Краєм ока Вільям помітив Отто, який вибрався зі своєї комірчини і з подивом спостерігав за сум’яттям.

— «Також пан Підступп додав»? — сказав Вільям, дивлячись адвокатові у вічі.

— Нелегко вам буде все це надрукувати без верстата, — заговорив Влизько, ігноруючи відчайдушні жести Підступпа. — Нелегко!

— «Таку думку висловив пан Влизько з Гільдії граверів», — сказав Вільям. — В-ли-зь-ко… «Саме він цього ж дня намагався розорити «Час», висунувши фінансові вимоги на основі недійсного документа», — Вільям відчув, що, хоча його рот ніби наповнено кислотою, він все одно неймовірно насолоджується подіями. — «На прохання прокоментувати це кричуще порушення норм вітчизняного законодавства пан Підступп заявив…»?

— ПРИПИНІТЬ ЗАПИСУВАТИ РОЗМОВУ! — заволав Підступп.

— Виділіть це речення, пане Вернигоро.

Що тролі, що гноми не зводили очей з адвоката та Вільяма. Вони відчували, що двобій у розпалі, але ніяк не могли побачити крові.

— Ти готовий, Отто? — спитав Вільям, обертаючись.

— Якшчо гноми стати трошшки тісніше, — сказав Отто, зазираючи в іконограф. — О, йа, чудофо, тепер повернемо так, щоб сфітло блишчало на тих великих ножах… Тролі, будь ласка, підняти кулаки… Так, усі посміхайт!

Це неймовірно, наскільки легко керувати оточуючими, просто навівши на них об’єктив. Звісно, за мить вони прийдуть до тями — проте більше й не треба.

Клац.

БАХ.

— Аррррррргхххххххх…

Вільям схопив падаючий іконограф лише на мить раніше за пана Підступпа, котрий міг пересуватись дуже швидко як на особу без колінних суглобів.

— Це наше, — сказав він, міцно тримаючи апарат, доки навколо них осідав попіл Отто Крикка.

— Що ви збираєтесь робити зі знімком?

— Я не повинен вам пояснювати. Ви на території нашого підприємства. І ми вас не запрошували.

— Але я тут як адвокат!

— В такому разі, зробити ваш знімок було цілком законно, чи не так? — сказав Вільям. — Втім, якщо ви маєте іншу думку, я її з радістю опублікую!

Підступп подивився на нього й покрокував назад до своєї групи біля дверей. Вільям почув, як він говорить:

— Моя позиція як вашого юридичного радника полягає в тому, що ми повинні негайно піти.

— Але ви казали, що зможете… — почав Влизько, позираючи на Вільяма.

— Моя дуже обгрунтована позиція, — урвав його пан Підступп, — полягає в тому, що ми повинні негайно піти мовчки.

— Але ви…

— Мовчки, вам радять!!!

Вони зникли.

З того місця, де скупчились гноми, почулись подих полегшення і брязкіт сокир, які повертались