Читати книгу - "Том 11"

а якби вже абсолютно не могла, то чей же Ви, дорога товаришко, не відмовите мені завітати до мене на хутір в Полтавщині. Літом я маю пробувати близенько біля міста Гадяча, в Полтавській губернії 82, на хуторі моєї матері. Гадяч — се рідне місто родини Драгоманових, отже, і матері моєї. До нього з Києва їхати не дуже далеко, годин з 10 (на російські простори, то се зовсім близько!), і коштує недорого, а поїхати туди варто, бо там побачили б Ви справжні центральноукраїн-ські села і типи, та й околиця, хоч, певне, не така гарна, як Ваша зелена Буковина, та все ж є в ній багато лагідної краси. Так чи інакше, але, якщо Ви в серпні приїдете на Україну, то я конечне привітаю Вас в нашій хаті — чи в Києві, чи в Гадячі, або і там, і там. Добре так? Сама я тепер, відай, поїду найпростішою дорогою додому, бо з мене такий інвалід, що аж не бере охота в товаристві показуватись. Врешті, я б рада заїхати і до Відня, і до Львова, але, говорячи без жартів, у мене ще замало сили; ходжу ледве-ледве, їздити можу з великою бідою, а навіть сидіти дуже тяжко, бо ся поза найгірша для такого пацієнта, що має не всі кості в кульші. Приїхати ж до Львова і лежати в готелі не весело, та я й не влежала б при моїй натурі — у мене натура не по організмові! — а се могло б скінчитись дуже сумно для мене, бо зруйнувало б з такою тяжкою бідою заложені підвалини. Я була хора 16 років, нарешті знайшовся хірург, що схотів мене різати, операція і вся процедура після неї були такі, що вдруге я собі й за царство небесне такого не хочу, та ще й не все скінчено, все буде скінчене хіба через півроку. Бачите, які терміни? Так, немов я збираюся жити стільки, як прамати Єва... Поїду, може, тижнів через IV2 додому, а знов через півроку, може, треба буде ще раз в’явитися до хірурга, чи позволить зовсім увільнитись від ортопедії. Тоді-то, може, матиму волю в Галичину і на Буковину «залетіти», а тепер мені не літати, хіба що на крилах мрії, бо навіть пісні мої щось примовкли серед хірургічних вражень. Оце з тяжкою бідою берусь переписувати

Леся Українка з матір’ю Оленою Пчілкою серед знайомих. Зелений Гай. Фото. 1904—1905

свої «пісні» для нового видання, та й робота ся йде, як

з каміння...

Якби Ваш знайомий літерат був цікавий бачити мене, то я була б дуже рада його пізнати, я дуже високо ціню la confraternite litteraire 1, Все ж я не настільки інва-* лід, щоб не могти бачити людей. Щодо приймання незнайомих, але відомих людей взагалі, то ми, українки, в сьому досить ліберальні. Та й взагалі, наперед прошу Вас, простіть, коли я часом в чому не дотримую прийнятих у русинів австрійських звичаїв, се, запевне, буде не з браку поваги до Вас, а тільки через те, що я — українка. Щиро, сердечне вітаю Вас від себе і від сестри.

Ваша товаришка Леся Українка

70. ДО О, П. КОСАЧ (матері)

«Й=*799

29 травня 1899 р. Берлін

Люба мамочко!

Сьогодні я вже хотіла писать тобі листа з «жалкими словами», та ось якраз, ще ми не вставали з ліжка, як отримали твого листа. Спасибі, дуже спасибі за нього, багато в ньому цікавого і наперекір Якимовій поговірці багато нового і доброго вкупі. Сьогодні ж получилась од Миші одкритка із Пскова. Оце ж він вчора вже мав бути в Києві. Як же там вам усім Євця показалася? Шкода, що я її не бачила.

Приємно, що вже кінець тій канітелі з Ярчевським. Але все ж «иноплеменнички» деякі будуть в Колодяжно-му — чи се тобі нічого? Положим, се навіть добре, бо інакше могло б уже за сей рік «воцариться запустекке».

Літер[атурне] общ[ество] щось завело рисковану гру, ще потім почнуть літераторів та поетів за довг продавати! А з святом Пушкіна, то мені, при всій моїй національній] толерантності, робиться нарешті досадно, що хохла хоч в церковь і не пущають, а проте як до чого запрягти треба, то і він годиться. Я розумію «принять благосклон-ное участие», але всяку чорну роботу повинні б взяти на себе Соловцов і С°, а то се вже занадто благонравно.

Ще ж потім того ж Стар[ицького] й лаятимуть, що, мовляв, своєї хохлаччини напустив до юбілею.

Яворська, справді, «женщина руча», як я бачу... Ото, якби...

За дом у Гаю я дуже радуюся, тільки чи не дуже ти вже собі клопоту завдаєш з такою нагальною роботою. Впрочім, і для тебе ж краще, як те будування скінчиться. Коня нового я, признаться, трохи боюсь. От до чого дійшло— я вже коней боюся!.. Але то все нічого, я таки довольна, що житиму «в земному раю» — адже ж сього від часу прабабуні Єви ні одна жінка не зазнала! Надто звідси з кам’яного і тепер дуже, занадто шумного Берліна то наші українські зелені простори здаються навіть краще раю.

Ходить я, певне, могтиму і пішки до річки, бо вже ж коли ходжу на 3-й етаж по сходах, то воно, може, по землі й легше. А може» в апараті й зовсім хороше ходитиму. Апарат ще не готовий, німецькі зелені свята, певне, перебили роботу бандажистові, але завтра обіцяв принести міряти, після примірки, кажуть, уже хутенько докінчить. Проте Емма, у котрої скоріш можна «правдоньки» допитатись, ніж у Лютр, каже, що я ще пробуду тут zwei Wochen ganz bestimmt83. Та нехай уже й zwei Wochen, сиділа більше! Може бути, що з апаратом я і Мишиного коханого Bote 84 побачу, а тепер ще боюсь ходить по галереям. Єсть можливість побачити й мені Rochegross ^ бо він тепер виставлений на великій берлінській Jahrausstel-lung 85 (відповідає паризькому «Salon»), там же єсть і та картина, що розказувала лютеранка: «Abschiedsgedan-кеп» 86, постаті, що привиджуються в клубках диму з локомотива. Вистава ся уряджена в саду Lehrtezbanhof, в окремій будові, au rez de chaussee 6. Може, й побачу. Ліля була на сій виставі і каже, що хоч дуже надзвичайних картин нема, але гарних багато. Була Ліля і на виставі