Читати книгу - "Дівчина з ведмедиком [Роман]. Болотяна Лукроза [Оповідання та нариси]"

Я з сумнівом поставився до тих заяв, що їх впевненим голосом, ніби якісь догмати, проголошував Василь Гриб. Цікаво було слухати його промови, повні суперечностей, що в них він ухилявся од будь-яких мотивувань. Там, де не було жадних суперечностей, він їх вигадував. І, навпаки, де справа була складна й заплутана, він обминав усі труднощі і, все спростивши, викладав речі так, ніби ніколи в світі не було для нього нічого темного та незрозумілого. Він не обґрунтовував і не доводив своїх тверджень, він задовольнявся з того, що стверджував… Я хитаюсь припустити, щоб у нього була хоч будь-яка послідовність у думках. Його думки було зібрано випадково й поєднано абияк. Замість того, щоб мати справу з тим, що єсть, він з кожного життьового явища утворював якусь потворну вигадку. Хіба могла будь-яка розсудлива людина згодитися з порадами Василя Гриба?..

Проте, я не взяв на увагу одного: Грибова манера думати й говорити не відповідала моїй натурі, моїм поглядам, моїм тенденціям. Але чи значило це, що Василь Гриб не міг зрозуміти когось іншого, подібного до нього, краще від мене? Тепер після всього, що сталося, згадуючи нашу розмову з Василем, я гадаю, що зробив велику помилку, занедбавши його поради! Він мав рацію, а я помилявся!

Розділ X

1

Поки ми сиділи в кімнаті Мар'ї Семенівни, поки я підготовляв ґрунт, починав здалеку, раніш як попросити в Мар'ї Семенівни Зининої руки, поки ми торкалися тисячі побічних справ і другорядних речей, у кімнаті дівчат розгорталися інші події й точилася між Зиною й Лесею своя розмова.

2

Мені багато разів докладно й детально розповідала Леся за все, що сталося того дня, і я яскраво уявляв собі всю обстанову. В родині Тихменєвих до останнього моменту не знали, кому я зроблю пропозицію — Лесі чи Зині. Наші взаємини з Зиною лишалися для всіх таємницею. При всій своїй експансивності Зина була натура потайна й самотня. Вона вміла ховатися зі своїми переживаннями й не любила ні перед ким одкривати свій внутрішній світ. Отже, в Тихменєвих схилялись до думки, що я швидше зроблю пропозицію Лесі, не тільки тому, що вона старша віком од Зини, а також і тому, що її вдача, здавалось на думку всіх, більше підходила до моєї.

Розмову почала Леся. Вона хтіла бути великодушною. Звертаючись до Зини, вона її переконувала:

— Коли Іполіт Миколайович зробить мені пропозицію, я відмовлюся. Згодом за деякий час він, поза сумнівом, прохатиме твоєї руки.

Зина встала з крісла, підійшла до вікна, обперлась об лутку і, дивлячись на вулицю, відповіла холоднувато й спокійно:

— Я не погоджусь!

Леся не чекала такої відповіді, і Зинині слова її здивували.

— Що ти хочеш сказати?

— Те, що чуєш!

— Я тебе, Зино, не розумію! Коли ти не погоджуєшся тільки тому, що гадаєш принести себе на жертву заради мене, то ти, моя мила Зинусю, помиляєшся. То правда, що я до Іполіта Миколайовича призвичаїлась, я з цим і не ховаюсь — він мені до вподоби, але це й усе. Сподіватимусь, що роком пізніш, роком раніш я стріну таку ж людину з подібними властивостями. А ти, я знаю, його кохаєш.

Зина мовчки стояла у вікна й уперто дивилась на вулицю. Леся підійшла до вікна побачити, що могло притягти Зинину увагу, але на вулиці нікого не було, окрім, як завжди, п'януватого двірника Степана, що, здіймаючи куряву, підмітав брук. Одійшовши од вікна й сівши на ручку крісла, Леся повторила:

— Ти ж його кохаєш.

Зина змовчала, і ці повторені слова прозвучали в мовчанні, як у порожній простороні; вони здались невірними й сумнівними і повисли в повітрі, як обірване, пилом притрушене павутиння. Не знаючи, що сказати, в якійсь безсилості з безглуздою упертістю Леся повторила те саме:

— Ти ж його кохаєш.

Зина одвернулась од вікна і, дивлячись в очі Лесі, з застережливою погрозою сказала:

— Лесю! Ти сьогодні надто багато говориш. Я б на твойому місці сьогодні утрималася.

— Сьогодні?

— Так, особливо сьогодні, бо ти нічого не знаєш, нічого не можеш знати і не передбачаєш, яке небезпечне може бути те, що ти сьогодні говориш.

Зина підійшла до шафочки, одчинила дверці і взяла собі на руки ведмедика.

— Ти чуєш, ведмедику, що Леся каже про нас? Вона каже: «Ти його кохаєш». Леся нам радить, навчає нас з тобою. Смішне дівча! Маленька й наївна, дурна дівчинка і більш нічого. Вона гадає, що знає щось. Кохаєш, не кохаєш?!. Скажи, Мишуню, що вона в тому розуміє? А ми, ведмедику, знаємо з тобою добре, що кохати нічого не значить, що твоя Зина кохатиме, кого схоче, його, другого, третього, все одно кого; що вона кохає Іполіта Миколайовича не більше, як і першого стрічного.

Леся не витримує. Зинині слова здаються їй огидним блюзнірством. Вона призвичаїлася вважати кохання за святе й чисте палання, таємне й високе почуття. Вона обурена, що Зина так презирливо нехтує коханням.

— Облиш, Зино! Навіщо все це ти кажеш? Навіщо ти заперечуєш своє кохання до Іполіта Миколайовича?

Зина не слухає Лесі й не відповідає їй. Вона продовжує свою розмову з ведмедиком:

— Щасливий Мишко!.. Коли тебе посадити в шафочку в куточок, ти сидітимеш у куточку і рік, і два, і багато років, треба тільки тебе посипати щороку нафталіном, щоб міль не побив твоєї гарної, м'якої, волохатої шкурки, яку так любить пестити твоя Зина. Як би хотілося твоїй Зині, мій милий Мишуню, щоб у неї було таке волохате кострубате серце, як і в тебе.

Леся знов повторяє:

— Що б ти не казала, що б ти не робила, ти не захитаєш моєї певности, що ти кохаєш Іполіта Миколайовича.

Зина посміхається. Підкидає ведмедика вгору і на лету підхоплює його.

— Гоп-ля, ведмедику! Як ти гадаєш, чи не зуміла б твоя Зина так тебе вимуштрувать, щоб з тебе був акробат і ти засвоїв високе мистецтво ходити по канаті на ярмарках?!. Ти сумніваєшся, хитаєш головою! Ти не певен, чи зможеш досягнути верхів'їв цієї високої науки. Але при доброму бажанні ти б усе таки вивчився? Ну, розуміється, вивчився б! Ось, бач, ти схиляєш голову в знак згоди.

Зина нагинає ведмедикові голову, підкинувши знов і піймавши, каже:

— Гоп-ля, ведмедику! Скажи Лесі, що найбільше Зині до вподоби — це ходити з ведмедиком по канаті на ярмарках. Скажи також їй і те… так, так, скажи — нема вже чого з