Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

б ним стати взагалі.- «Але ж він лихої думки про лихих».- Як і самі лихі. Адже найбільша кара для вражених пороками людей - бути гидкими і для себе, і для близьких.- «Він ще й ненавидить тих, хто, діставшись раптом до високої влади, розгнуздано послуговується нею».- Те ж саме робив би й він, коли б міг. У багатьох людей пороки непомітні, бо не мають сил прорости, а дай змогу - розбуяють не менше, ніж ті, що їм одкрило дорогу щастя. Одне слово, їм бракує засобів, аби блиснути всією своєю нікчемністю. Навіть найотруйнішу змію можеш безпечно взяти до рук, поки вона задубіла від холоду: їй не бракує отрути - вона просто заціпеніла. Не один - аби лиш доля всміхнулася - зрівняється з останнім негідником і в жорстокості, і в честолюбності, і в марнотратності. Не один - бо в них нахил до лихого. Хочеш пересвідчитись? Дай таким людям робити те, що хочуть. Пам'ятаєш, ти казав колись, що подібна людина - у твоїх руках. Але я запевняв тебе, що маєш справу з тим легковажним, перебіжним, що тримаєш його не за лапу, а за перо. Чи я збрехав? У твоїй руці лишилася пір'їна; сам він - утік. Знаєш, яких коників він викидав тобі опісля, чого лиш не накликав на свою голову. Не бачив того, що, наражаючи на небезпеку інших, він і своєю головою важить. Не думав, наскільки обтяжливим, навіть якби не було зайвим, є все те, чого він домагається. Так ось: хоч би чого ми прагнули, до чого б ціною великих зусиль не тяглися, треба передусім дивитись, чи не є воно непотрібним або взагалі шкідливим. Дещо буває зайвим, дещо - не варте таких старань. Але ж ми далі свого носа не бачимо: вважаємо, начебто даром приходить те, що насправді дуже дорого нам обходиться. Нашу засліпленість видно хоча б із того, що купленим називаємо лишень те, що придбано за гроші, а за що розраховуємось собою, те для нас - дарове. Чого ми не захотіли б купити, якщо взамін довелося б віддати дім або гарний, врожайний наділ землі,- за те ми готові платити своїм спокоєм, своєю безпекою, своєю честю, своєю свободою, своїм дозвіллям. Людина нічого не цінує так низько, як себе саму! Тому-то, що б ми не намислювали, що б не робили, чинімо так, мовби прийшли до торговця якимсь товаром: поцікавмося заздалегідь, скільки коштує те, що ми хотіли б мати. Часто ціна дуже висока, а товар - одне лиш ніщо. Можу тобі вказати чимало такого, що ми придбали чи взяли в дарунок, позбувшись при тому своєї свободи. Ми належали б самим собі, якби ті речі не належали нам.

Гарненько міркуй над тим не тільки тоді, коли йдеться про набуток, але й про втрату. «Ось ця річ таки пропаде».- Але ж вона не весь час була твоєю. Так само легко обійдешся без неї тепер, як і колись обходився. Якщо ти довго володів тим, що втратив, то встиг ним насититися, а якщо недовго, то не встиг до нього звикнути. Менше матимеш грошей? Але й клопотів менше. Менший буде вплив у тебе? Менше й заздрості. Озирни все те, що доводить нас до божевілля, що втрачаємо із слізьми,- і зрозумієш: нас гнітить не сама втрата, а лиш думка про неї. Ніхто ж не відчуває втрати - думає про неї. Хто ж володіє собою, той нічого не втратив. Та чи багато людей можуть похвалитися тим, що вони володіють собою?

Бувай здоров!

ЛИСТ XLIII

Сенека вітає свого Луцілія!

Ти запитуєш, звідки я міг про це довідатися, хто розповів мені про твої задуми, адже ти й словом нікому про них не прохопився. Той розповів, хто знає про все найбільше: людський поголос. «Як це? - здивуєшся.- Чи належу до таких, за ким ходить поголос?» - Коли міряєш себе, не озирайся на ті місця, звідкіля ти вийшов,- подивися, де зараз живеш. Що височить над усім по сусідству, те й вважаємо великим. Величина ж не має якоїсь певної міри: щось є великим або малим лише завдяки порівнянню. Корабель, скажімо, видаватиметься величезним на річці, крихітним - на морі. Кермо для одного судна буде надто великим, для іншого - надто малим. Хоч як применшуй себе у своїх очах, нині ти у провінції(1) - велика постать. Усяк там розпитує, вивідує, що поробляєш, як обідаєш, на чому спиш. Ось тобі ще один привід, аби в житті бути обачливим. Але щасливим уважай себе тоді, коли зможеш жити в усіх на видноті, коли стіни тебе захищатимуть, а не приховуватимуть. Та ми переважно такої думки, що стіни не для того, аби безпечніше жити, а для того, щоб непомітніше блудити. Скажу тобі одну річ, з якої можеш судити про наші звичаї: ледве чи знайдеш такого, хто б наважився жити при навстіж одчинених дверях. І не диво: дверників придумала наша соромливість, а не наша гордість. Живемо так, що зненацька побачити нас - значить застукати на гарячому. Та яка з того користь, що ховатимешся, уникаючи людського ока, людського вуха? Чисте сумління може скликати цілу юрбу, нечисте -- навіть на самоті мучиться страхом та неспокоєм. Якщо чесні твої вчинки, то хай про них знає увесь світ; якщо ганебні, то яка з того втіха, що про них ніхто не знає? Ти знаєш!.. Нещаслива ж ти людина, раз не зважаєш на того свідка!

Бувай здоров!

ЛИСТ XLIV

Сенека вітає свого Луцілія!

Знову хочеш мене переконати у своїй безпорадності: недобре, мовляв, повелася з тобою спочатку природа, потім - фортуна. А тим часом ти міг би вихопитися з юрби і піднятися до найвищого, яке лиш досяжне людині, щастя. Філософія, окрім іншого, має ще й ту перевагу, що не зазирає у родовід. Усі ж ми, якщо сягнути витоків, походимо від богів. Ти - римський вершник: до цього стану тебе впровадила твоя старанність. А скільки, далебі, є таких, кому недоступні чотирнадцять рядів(1)! Не всі можуть бути допущені до сенату. Та навіть військовий табір доскіпливо підбирає витривалих для трудів та небезпек. Доброчесність - гостинна для всіх. Усі ми для неї достатньо знатного роду. Філософія нікого не відкидає й не вибирає - кожному світить. Сократ не був патрицієм. Клеант найнявся за водоноса - поливав чужий город. Платона філософія не