Читати книгу - "Одіссея капітана Блада"

— Я згоден, — сказав іспанець.

Давши слово честі привести фрегат у Кюрасао, дон Дієґо д’Еспіноса, який виконував обов’язки штурмана, дістав право вільно ходити кораблем, що належав колись йому. Через те що повстанці не могли вивести корабель із небезпечних вод, які омивають береги іспанського Мейну, а також через те, що навіть події у Бріджтауні не навчили їх бачити в кожному іспанцеві зрадливого, жорстокого собаку, якого слід убивати, вони, у відповідь на його вишукану чемність, прихильно поставилися до нього. Обідав дон Дієґо у великій каюті разом із Бладом і трьома офіцерами: Хаґторпом, Волверстоном і Дайком.

Дон Дієґо виявився приємним і цікавим співбесідником, а його мужність і незворушний спокій, з якими він зносив своє лихо, посилювали дружні почуття до нього. Ніщо не викликало підозри, що дон Дієґо веде нечесну гру. Здавалося, що він завжди був щирий з усіма, тим більше, що він одразу звернув увагу англійців на їхню помилку: залишивши Барбадос, вони, мовляв, пішли за вітром, а треба було, прямуючи від архіпелагу в Карибське море, залишити острів з підвітряного боку.

Саме через цю помилку їм довелося тепер знову перетнути архіпелаг, щоб повернути до Кюрасао, а шлях цей не можна було пройти без жодного ризику для себе. У першому-ліпшому місці між островами вони могли зіткнутися з таким самим або й набагато сильнішим іспанським чи англійським кораблем. І те й інше було небажаним, бо команда їхня невелика і їм аж ніяк не можна вступати в бій. Щоб якомога зменшити цей ризик, дон Дієґо обрав курс спочатку на південь, а потім на захід. Пройшовши між островами Тобаґо та Гренада, вони проскочили небезпечну зону й увійшли в порівняно безпечні води Карибського моря.

— Коли цей вітер не переміниться, — сказав дон Дієґо за вечерею, пояснюючи їхнє місцеперебування, — то не мине й трьох діб, як ми будемо в Кюрасао.

Вітер дув три дні, другого дня він навіть подужчав, а проте, коли настала третя ніч, жодної ознаки землі вони ще не побачили. «Сінко Льяґас» борознив океан, запнутий зусібіч блакитним шатром неба. Занепокоєний капітан Блад нагадав дону Дієґо його обіцянку привести фрегату Кюрасао на третій день.

— Завтра вранці, — спокійно й переконливо відповів той.

— Клянусь усіма святими, ви, іспанці, завжди говорите «завтра вранці», а те «завтра», друже, ніколи не настає.

— Але цього разу «завтра» настане, будьте певні. Хай як рано ви прокинетеся, ви все одно побачите землю, дон Педро.

Задоволений капітан Блад пішов навідати Джеремі Пітта, свого пацієнта, стан здоров’я якого, власне, врятував дону Дієґо життя. Ось уже другий день, як у хворого минула гарячка, а його посічена спина, дбайливо забинтована Пітером Бладом, почала гоїтися. Він уже настільки одужав, що став нарікати на своє ув’язнення в задушній каюті. Зваживши на прохання хворого, Блад дозволив йому подихати свіжим повітрям, і, коли в небі згасли останні промені денного світла, Джеремі Пітт, спираючись на руку капітана, вийшов із каюти на палубу.

Сидячи на кришці люка, юнак жадібно вдихав прохолодне вечірнє повітря, запевняючи, що тепер хворобу як вітром звіяло. За звичкою моряка він, підвівши голову, розглядав темне шатро небосхилу, усіяне міріадами золотих цяток. Якийсь час він дивився на небо байдуже й неуважно, але враз погляд його зосередився. Оглянувшись навкруги, він подивився на капітана Блада, що стояв поруч, і спитав:

— Ти розумієшся хоч трохи на астрономії, Пітере?

— На астрономії? На жаль, не зміг би відрізнити пояс Оріона від пояса Венери.

— Он воно що. Мабуть, і всі наші новоспечені моряки такі ж неуки в цьому, як і ти?

— Ти був би ближче до істини, коли б припустив, що вони знаються на цьому ще менше.

Джеремі показав на яскраву зірку праворуч від носа корабля.

— То Полярна зоря, бачиш? — сказав він.

— Хіба? Їй-богу, просто дивно, як її відрізняють від інших.

— Якщо Полярна зоря попереду і висить майже над правим бортом, то це означає, що ми йдемо курсом норд-норд-вест або просто норд-вест, бо я не певен, що ми знаходимося більше ніж на десять градусів на захід.

— Ну то й що? — мляво здивувався капітан Блад.

— Ти ж казав мені, що, пройшовши між островами Тобаґо і Гренада, ми рушили на захід від архіпелагу, взявши курс на Кюрасао. А якби ми йшли таким курсом, то Полярна зоря була б у нас на траверсі[10] — он там.

Якісь тривожні передчуття мов струмом пройняли Блада, і від його млявості не лишилося й сліду. Він хотів щось сказати, але в цей час промінь світла з дверей каюти на кормі розітнув темряву в них над головою. Двері зачинились, і незабаром почулися кроки по трапу. То йшов дон Дієґо. Пальці капітана Блада вп’ялися в плече Джеремі, і, покликавши іспанця, він звернувся до нього англійською мовою, переходячи на неї завжди, коли під час розмови з іспанцем був присутній хтось із його товаришів.

— Розв’яжіть, будь ласка, нашу невеличку суперечку, дон Дієґо! — звернувся він жартівливо. — Ми з Піттом сперечаємося, яка із цих зірок Полярна.

— Он як! — спокійно відповів іспанець. У тоні його звучала одверта зневага. — Ви начебто казали мені, що містер Пітт — ваш штурман.

— За браком кращого, — засміявся капітан з добродушною іронією. — Я готовий закластися на сто песо, що Полярна зірка он та. — І він недбало показав рукою на першу-ліпшу світлу цятку в небі.

Пізніше Блад зізнався Піттові, що якби дон Дієґо згодився тоді з ним, то він негайно проткнув би його своєю шпагою.