Читати книгу - "Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна"

враз спохмурніло. Люди не славили його сходження на виднокруг піснями. Без благословення неба порядкували на полі. «Ох, не терпиться персам заволодіти землями і водами північних народів. Називають себе передовими, цивілізованими, а забули, що перемога залежить від мого татуся, що з почту Мітри бог війни Веретрагна. Він повністю Мітрі підлягає». Небесне світило вдарило протуберанцями і почимчикувало до зеніту.

Третього дня, ще затемна, перське військо нагадувала мурашник, на який лили воду.[44] Колони займали позиції згідно з попередньо розробленим планом. Отак фронт за формою нагадував орла, що широко розпростер крила, готовий блискавично накрити жертву. Дзьоб орла — то перські лучники. Вони першими вступлять в бій, осипаючи Скіфа смерчем стріл. На лучниках довгі лускаті панцирі. Так, броня на них важка, зате ж охороняє воїна до ступенів ніг. У лучників великі луки і єгипетські шкіряні щити. Єгипетські щити особливі. Верхні краї закруглені, а нижні прямі й такі, що торкаються землі. Родзинка щита — оглядовий отвір. Прикритий таким щитом, лучник прискає стріли непомильно у ворога.

Шию і плечі орла створювали піші, що стояли несхитними рядами. Щит до щита, шолом до шолома, ніздря до ніздрі. У витягнутих руках воїнів списи, готові прийти в дію за першим сигналом командира.

Серце орла — золота гвардія, десять тисяч безсмертних. Воїнів дисциплінованих, відбірних. Настрій їхній нині піднесений. Сьогодні найважливіший день війни у цих несходимих степах. День перемоги. Тому й вирядилися безсмертні відповідно. На них блискучі металеві обладунки, під ними танцюють коні в пишній збруї. Між вухами коней, як корони, червоні мітелки.

Широко розгорнуті крила орла — то кавалерія впереміжку з пішими. Їхнє завдання — оточити противника, взяти його в тісне кільце й вирубати до ноги.

Головним акордом битви наступить година, коли під барабанний дріб і завивання музичних інструментів головнокомандуючий військами, сонцесяйний Дарій, на похідній колісниці, запряженій трійкою красивих різномастих коней, поведе безсмертних. Зав’яжеться короткий, але переможний поєдинок. Радісно з усіх боків озвуться сурми, співаючи перемогу. Вояки несамовито горлатимуть: «Слава богам! Слава Дарію!» Тріпотітимуть, роздуті літнім леготом, зелені стяги, а на бунчуках дзеленчатимуть дзвіночки. Заспівають ріжки. Безсмертні, оточивши Дарія кільцем, урочистою ходою покинуть поле, всіяне полеглим ворогом. Гвардія поїде бенкетувати, гучно відмічати перемогу.

Так неодмінно буде. А поки що Дарій у супроводі почту об’їжджав війська, що розтяглися по чолу на кілька стадій. Головнокомандуючий голосно підохочував воїнів до звитяги — обіцяв хоробрим щедрі нагороди. Майже впритул до царської колісниці їхали на конях важкий Псталпс і стрункий у стані Артабан. Бадьорий настрій Дарія, його святковий одяг (червоний каптан і жовта шапка, оздоблена перлами), блискуча амуніція воєвод справляли на вояків гарне враження. Справа і зліва бажали царю вічного життя, здоров’я, слави, перемоги. Звідусіль лунав сміх, жарти. Радістю світилися зарослі обличчя простих вояків, що давно не знали ні сталевого леза, ні кістяної гребінки.

Зійшло сонце і перси застигли в тривожному чеканні. Дарій м’яв у руках червону, гаптовану золотом, хусточку. На владику крадькома поглядав Псталпс. У проводиря закралася підозра, що Дарій нервує. Дійсно, для тривоги були підстави. Противник непевний. Чи приведе Іданфірс свої царства для битви?

Враз гострий слух Дарія з Псталпсом відреагував на коливання повітря. Помилки не було: то супротивник обізвався. По хвилі з-за валуна вирвалось тисячоголосе ревище, підсилене музичними інструментами. Подібної сили звуки, від яких холоднішала у жилах кров, спроможне створювати натреноване в походах горло кочівника. Погляди Дарія з Псталпсом прикипіли до верхівки валу. Ось із-за гребеня вистромилася щетина піднятих догори списів. Показалися вершники, коні, голови піших, вози. Виткнулися фігури вершників. Вони рухалися впереміжку з пішими та возами. Вози тягли бики.

Перси мовчки дивилися на орду, що котилася з гори, і прискіпливо її вивчала. На рівному полі натовп без зупинки котився вперед. І лише на відстані польоту двох стріл зупинився перед вишикуваними рядами і стулив пельку. Натомість з боку Скіфа линули хрипкі звуки ріжків та суворі оклики старших.

Персам добре видно, що противник (вершники та піші) гуртується навколо бунчуків і знамен. На бунчуках кінські фарбовані хвости, а на знаменах зображені голови хижих тварин. Скіфи у гостроверхих шапках, лопаті яких прикривають спини. Одягнені в повстяні або шкіряні каптани, довгі штани, заправлені в розтруби чобіт. Озброєні короткими мечами та списами і, звичайно ж, луками. Дехто тримає важку сокиру чи булаву з шипами.

За озброєним натовпом візники розвертали вози, встановлюючи їх до поля битви задом наперед. З коробів возів виглядають білобороді старці. Дрижачими голосами вони напучують молодих, повчають їх. Жінки вибігли на узвишшя. Вигуками підбадьорюють чоловіків, розпалюють їх до бою. Боягузів обіцяють проклясти. А ще погрожують їм вічними муками у Тартарі, найстрашнішому кутку царства Аїда.

Так, окинути зором сили Скіфа легко. Він увесь, мов на долоні. Хоч і двигтіла земля, коли він рухався, та все ж числом він уступає військам Дарія.

Дарій мовчки вивчав супротивника. Міцно стиснуті вуста й блиск у очах видавали його почуття. Так, він ненавидів цих людей. Його дратував їхній грубий одяг, кучматі голови, що від народження не знали леза. Розширені ніздрі царя на відстані вловлювали запах лою, що поширювали їхні тіла. Дарій з відразою констатував: «Не військо, а зборище. Погане, не вимуштруване. Таке, що не вміє ні ходити в ногу, ні в одній шерензі. Списами розмахують, сокирами орудують, як теслі. Мечі їхні важенні. Хоча… Кочівник таки вміє метати каміння і стріли, рубати і колоти. До того ж кожен вояк сміливий. Коли б’ється, то на смерть. У бою він похожий на хижого дикого звіра. Моє військо — це таран. Кожна колона зцементована, блискавично відновлює стрій і сили, коли падають воїни. А вивести з ладу колону, потрібно вбити їх половину. О, швидше б орел накрив галасливе зборище стрілами, а потім поодинці роздер. Крикливих жінок мої воїни захоплять, як бранок.»

Після того, як кожен вояк у скіфському таборі зайняв указане старшим місце, а кожен віз, тварина і жінка стали там, де треба, належало звернутися до небожителів. Біля найвищого бунчука виріс головний шаман. Одежа на ньому звичайна — каптан, штани, повстяний башлик. Незвичайні хіба що прикраси, що пронизливо дзеленчали: глиняні дзвіночки та