Читати книгу - "Кривавими слідами"

– Те, що ви приховали від нас ваші стосунки, грає не на вашу з нею користь. Розумієте? – пояснив Скляр, теж роблячи крок до підозрюваного.

– Я не вбивав Вітторіно, якщо ви на це натякаєте, – твердо промовив Сергій. – А бути коханцями – не протизаконно. Чи я помиляюся? – прямий погляд в очі.

«Ти диви, який сміливий! – подивувався Єгор. Досі цей чоловік справляв на нього зовсім інше враження. – Чи все добре в нього із психікою?» – засумнівався Скляр: Ковальчук хоч і говорив на перший погляд упевнено, але в очах ворушилася хвороблива злість.

– Ви маєте намір мене заарештувати?

– Просто хочемо поспілкуватися, не панікуйте, – заспокоїв Кир’ях. Тепер і він починав переконуватися, що не такий простий Ковальчук, яким здався із самого початку. – Де ви були позаминулої ночі?

– Удома. Доліковувався, – сухо відказав Ковальчук. – Якщо ви думаєте, що це я хотів вас убити, – повернув погляд до Скляра, – то помиляєтеся.

– Хтось може підтвердити, що ви були вдома? Віталіна Волошко, наприклад? – поцікавилася патрульна. Жінка зображала спокій та покер-фейс, проте всередині все кипіло: вона сама не розуміла чому, але цей чоловік викликав у неї зневагу. Жінка-коп уявляла його разом із Волошко і розуміла, наскільки ці двоє пасують одне одному.

– Я був удома сам, – відповів, не змигнувши оком.

«Швидко він узяв себе в руки», – Скляр не відводив від нього свого скануючого погляду.

– Не потрібно на мене так дивитися, – майже зневажливо кинув він слідчому. – То ви прийшли заарештувати мене?

– Просто поспілкуватися, ми вже пояснили, – повторив Кир’ях.

– Усе запитали, що хотіли?

– Усе, – коротко відповів Скляр.

– Тоді добраніч! – Ковальчук розвернувся і покрокував додому.

– Я ж казав, нічого не вийде, – сказав Кир’ях, коли за Ковальчуком зачинилися двері в під’їзд.

– Чому? Принаймні ми примусили його зізнатися в стосунках із Волошко, – заперечив слідак.

– Це не зізнання у вбивстві.

– Я стежитиму за ним усю ніч. А завтра звернуся за дозволом на обшук у його квартирі, – проказав слідчий до опера. Він прекрасно розумів, що візуальне спостереження за особою може здійснюватися виключно за рішенням суду, проте не мав наміру лишати Ковальчука без нагляду. Уважно глянув на Кир’яха: як відреагує новий колега на його свавілля? Та опер і вухом не повів. Подумки Єгор схвально усміхнувся.

– Давай не так. Стежитиму вночі я, а ти йди відпочивай. Тобі потрібно набратися сил, – Кир’ях указав на поранену руку.

У квартирі Ковальчука ввімкнули світло. Підозрюваний підійшов до вікна і зиркнув униз, на копів. Відтак опустив жалюзі й відійшов.

– Добре, – знехотя погодився Скляр, спостерігаючи за діями Ковальчука.

Власта викликала таксі. Спершу планували завезти її, а потім уже слідчого. Скляр не зізнався, що Власту першою тільки через те, аби він переконався, що патрульна безпечно дісталася додому.

– Я передумав.

Єгор та Власта запитально глянули на опера. Вони вже відчинили двері таксі й збиралися сідати в салон.

– Не такий вже він і дурний, – ствердив Кир’ях.

Слідчий та патрульна сіли в машину. Вони цілком зрозуміли, що мав на увазі колега.

П’ятниця, 25 січня 2019 року. 13:07

За всю ніч, за словами Кир’яха, Ковальчук помешкання свого не покинув. На ранок, як і було домовлено, поліція дістала дозвіл на обшук його помешкання, проте нічого вартого уваги не знайшла. На прощання Ковальчук кинув на Скляра зверхній погляд і вимовив глузливе «Удачі!»

«Падло!» – відповів подумки Єгор.

Слідчий саме сідав до машини патрульних, які мали відвезти його в міськвідділ, коли почув дзвінок мобільного. З однією недієздатною рукою відповісти на дзвінок виявилося не вельми зручним, як, зрештою, і багато чого іншого. Від банального душу чи сніданку до виконання службових обов’язків. Якщо раптом йому доведеться когось переслідувати або, тим паче, знову від когось захищатися, це буде не надто легко.

– Блядь, та скільки можна? – вилаявся ледь чутно.

– Їдемо? – уточнив у нього патрульний, що перебував за кермом. Він не почув останніх слів слідака. Або зробив вигляд, що не почув.

Із рації залунало орієнтування про порушення ПДР. Котрийсь із екіпажів зголосився взятися за завдання.

Скляр кивнув патрульному на знак згоди. Телефон замовк, залишивши на екрані інформацію про пропущений від Власти. Та не встиг Єгор зітхнути з полегшенням, як патрульна набрала знову.

– Слухаю, – відповів роздратовано.

– У свій час Волошко захищала Базилюка, – патрульна не зволікаючи перейшла до справи. Жінка відчувала, що першого разу слідак не захотів відповідати на дзвінок.

– Не зрозумів, – і справді спершу не втямив Єгор. – Що ви маєте на увазі?

– Базилюк уже відбував термін покарання. Я порилася в архівах і знайшла, що справою Базилюка займалася Віталіна Волошко. Точніше, вона вела апеляцію. Саме завдяки їй Базилюка випустили рік тому. Вони добре знайомі, Єгоре, – резюмувала.

«Отак! Цій Власті місце у відділі вбивств».

П’ятниця, 25 січня 2019 року. 13:17

Патрульна машина рушила і вже за хвилину сховалася за поворотом. Ковальчук, переконавшись, що Скляр поїхав, відійшов від вікна.

Найголовніша мета сьогодні – зрозуміти, чи за ним, бува, не організували «хвіст».

П’ятниця, 25 січня 2019 року. 14:07

Вони знову зустрілися в кабінеті Єгора. Тільки цього разу Скляр не мав бажання виставити Власту за двері. Принаймні вираз обличчя мав набагато доброзичливіший. І, дякувати Богу, із ними був Кир’ях. Сам на сам зі слідчим Власта і досі почувалася не у своїй тарілці.

Сьогодні Скляр виглядав значно краще. Веселішим і не таким блідим, як учора, – відзначила подумки патрульна. Він і без того від природи білий, а вчора взагалі скидався на привида. Рука досі перев’язана, хоч це і не дивно. Такі поранення швидко не загоюються.

Від Кир’яха так сильно відчувався запах цигарок, що Власта безпомилково визначила: курив дві хвилини тому. Жінка зняла куртку, у приміщенні виявилося гаряче. Певно, тому, що на вулиці сьогодні несподівано знову потеплішало. Уже три чи чотири роки поспіль зима радувала жителів України. Проте, на відміну від зим, які пам’ятала Власта з власного дитинства, тепер погода частенько дозволяла собі мінливість: від мінус десяти сьогодні до плюс три завтра.

Єгор із Кир’яхом схилилися над паперами, що принесла Власта. Патрульна розмістилася навпроти них, знову на стільці для відвідувачів. Інформації надруковано було не вельми багато, але вона видавалася надзвичайно важливою: доказ того, що Віталіна Волошко знайома з одним із виконавців убивства.

– Я все ж не розумію мотиву, – не міг заспокоїтися Скляр. Дочитавши, глянув спершу на Кир’яха, потім на Власту.

Кир’ях мовчав. Жодних думок із цього приводу.

– Від початку справи мені не сподобалася Волошко, – продовжив слідак. – Так само, як і Ковальчук. Але,