Читати книгу - "Янголи, що підкрадаються"

«Старородяща» — боже, що за термін! — із нікудишніми нирками.

Тітка Олена вагітна.

Наступного дня до жіночої консультації замість тітки з’явилася небога. Легко знайшла дільничного гінеколога, якої, втім, у кабінеті не виявилося, а сиділа там, заповнюючи якісь бланки, сива, як горлиця, але ще не стара медсестра, що звела на Дану холодні карі очі.

— Що, дострибалася, дитино?

— Я… власне, так. Тобто ні. Я з приводу Олени Тиктор.

Медсестра відклала ручку.

— Я пригадую Олену Тиктор. А ким ти їй доводишся?

— Донькою, — невимушено збрехала Дана.

— Ну, — сплеснула руками жіночка, — а казала, зовсім не має дітей, хоче слід на землі лишити. Лишила вже — такий слід, дай Бог кожному! — молодиця приязно глянула на Дану — та, вочевидь, їй чимось сподобалася. На пам’яті дівчинки це був перший, окрім тітчиного, приязний жіночий погляд у її житті. — Не хотіла б я тобі цього казати, та й права не маю, а з другого боку… я — не лікар… і як мовчати? А як на тебе таке звалити? Скільки тобі років, п’ятнадцять? Я не знаю… А втім… Ти побесідуй з нею, серце, з мамою своєю. Таку красуню без неньки лишити — чи цього їй треба? Ох, дістане чортів у жменю, як сюди прийде! Лікар випише, а я додам від себе! Не знаю тільки, що це змінить — крики наші, і взагалі… Мама в тебе вперта, нічим її не проб’єш. Та й терміни… Аборт робити пізно, а штучні пологи — рано, та й сенсу немає, вона їх просто не витримає… Можна оформити аборт із медичних причин, так вона не хоче, упирається… Хоч ти на неї якось уплинь, переконай її. Ну, не можна їй вагітності, не виносить вона, а як виносить — хіба би дивом, то не народить!

— Я… так… я спробую, — губи Неждани оніміли і ворушитися відмовлялися, а язик немов свинцем налився. — Я з нею поговорю.

— Поговори, дівчинко, не мовчи. І тато твій хай підключається — певно ж, не сказала йому, що на неї чекає!

— У нас немає… тата… ми удвох…

— А щоб їй добре було все життя й ще трошки! — медсестра спересердя аж луснула кулаком по столу. — Це вона що, круглою сиротою тебе зробити надумала? Все, хай там собі як хоче, а я їй направлення виписую. Не поїде добром — хай на вулиці народжує, сама її картку в сміття викину, і скажу, що вона незареєстрована! Чортові баби, одні аборти по десять штук роблять, котрі здорові, а інші у вселенську матір граються на краю могили! Господи, твоя воля!

— Я, мабуть, піду, — сказала Дана.

— Іди. І передай їй усе те, що я тобі говорила. Перекажи, нехай не грається з вогнем, бо буде лихо. І ще додай, що про живих дітей слід думати найперше. Тут сам Бог їй гріха не поставить. Не виносить вона… — жінка зітхнула, поправила срібне волосся і додала, дивлячись кудись у стінку: — Я до того, як сюди перейти, у лікарні працювала. У нефрологічному відділенні — знаю, що кажу. Збереже вона цю вагітність — і їй не жити.

Дана перехопила тітку на вулиці — цього разу Олена поверталася з роботи пішки. Минулого разу лікар похмуро заявила, що взагалі-то піші прогулянки вагітним на користь, хоча її, Олену, це не стосується. І як вдало вийшло, що Ігор уже два місяці, як у відрядженні, лише наступного тижня повернеться з Берна. Треба щось вирішувати — одягнути просторіший балахон і в жодному разі не давати себе обіймати. Її вагітність ще не дуже помітна, але дитина вже б’ється… Олена приклала долоню до живота. Дитя. Син. Ігоревич. Я ще не обирала тобі ім’я, але будь певним, малий — ти отримаєш усе найкраще. Не бійся, твоя мати не дасть тебе вбити. Ніколи й нікому не дозволить зашкодити тобі. Ще тільки з Даною поговорити треба — та останнім часом так підозріло на неї зиркає, мабуть, здогадується… А Дана дивилася на тітку, дивуючись, чому раніше не помітила, як поступово змінюється тітчина летюча хода, як дедалі частіше зранку на Олену страшно дивитися через набряки під очима кольору зіниць… чому вона була такою неуважною? І що їй робити тепер?

— Привіт, жайворе мій, — Олена, хоч і почувалася дуже зле, перед небогою завжди тримала марку. — Що, не спиться зимового ранку? Дивно, в цю пору сон — найсолодший. Чи ти хотіла мене зустріти?

— Хотіла, — повільно промовила Дана, і так глянула на тітку, що та зрозуміла — мала не просто підозрює, вона знає. Що ж, принаймні не доведеться робити довгих вступів, для яких вона надто втомлена. — А ти нічого не хочеш мені сказати?

— Тьотю, ти хоч усвідомлюєш, що зрадила мене?

— Ні, — червонясті від плачу повіки Олени сіпнулися над запаленими очима. — Ніякої зради в бажанні мати власну дитину немає й бути не може. А ти, моя люба, тямиш, на що мене штовхаєш? Ти пропонуєш мені угробити моє дитя. У мене термін двадцять два тижні, а це означає, що його шматками витягатимуть!

— Тьотю!

— Що — тьотю? Не подобається? Вибач, не я цю тему зачепила!

— А що, я?! — вмиваючись слізьми, крикнула Дана. — Це не я тобі дитину зробила! Не я винна, що вона тебе вб’є! Так лікарка сказала, і медсестра… І як мені тоді самій жити? Як? Ти казала — крім мене, у тебе нікого немає. Казала, я —