Читати книгу - "Кримінальне право України: Загальна частина: підручник"

Слід зазначити, що законодавець лише у деяких випадках вказує на безпосередній об’єкт у самому КК. Так, у ст. 111 КК прямо передбачено, що державна зрада — це таке діяння, що заподіює шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. У більшості випадків у статтях КК відсутні будь-які вказівки на безпосередній об’єкт конкретного злочину, і тоді для його з’ясування необхідний ретельний аналіз складу певного злочину.

Встановлення безпосереднього об’єкта злочину має важливе значення для з’ясування характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, його правильної кваліфікації, дає змогу з найбільшою точністю провести розмежування між суміжними злочинами.

6. У теорії кримінального права широке визнання одержала також класифікація безпосередніх об’єктів злочинів «по горизонталі». Сутність цієї класифікації полягає в тому, що на рівні безпосереднього об’єкта виділяються основний (головний) та додатковий об’єкти. Необхідність у такій класифікації виникає тоді, коли один і той самий злочин одночасно заподіює шкоду декільком суспільним відносинам. Наприклад, при розбої (ст. 187 КК) страждають власність та життя або здоров’я людини; при перевищенні влади чи службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством над особою (ч. 2 ст. 365 КК), об’єктами виступають відносини власності та особа потерпілого. Тобто такі злочини мають декілька безпосередніх об’єктів, з яких законодавець, як правило, виділяє один, найбільш важливий, що вирішальною мірою визначає суспільну небезпечність даного злочину, структуру відповідного складу та його місце в системі Особливої частини КК.

Такий об’єкт традиційно називають основним безпосереднім об’єктом. Він завжди входить до складу родового об’єкта злочину. Тому з’ясування цього об’єкта дозволяє правильно визначити місце тієї чи іншої кримінально-правової норми в системі Особливої частини КК[42]. З іншого боку, встановлення цього об’єкта в конкретно вчиненому злочині дає змогу визначити ту кримінально-правову норму, за якою має кваліфікуватися вчинене суспільно небезпечне діяння. Тому цей об’єкт є визначальним як при виборі місця для тієї чи іншої норми в системі Особливої частини КК, так і для кваліфікації вчиненого «багатооб’єктного» (назвемо його так умовно) злочину.

Слід також зазначити, що основним безпосереднім об’єктом є ті суспільні відносини, які насамперед і головним чином прагнув поставити під охорону законодавець, приймаючи закон про кримінальну відповідальність. Звідси випливає, що основний безпосередній об’єкт відображає й основний зміст того чи іншого злочину, його антисоціальну спрямованість. Він більш, ніж інші об’єкти, визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину і тяжкість наслідків, що настали чи могли настати.

Додатковим безпосереднім об’єктом є тільки ті суспільні відносини, яким поряд з основним об’єктом заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди. Крім того, таким об’єктом можуть бути тільки відносини, поставлені законодавцем під охорону закону, або, іншими словами, відносини, визначені як такий об’єкт самим законодавцем.

Додатковий безпосередній об’єкт може бути двох видів: обов’язковий (необхідний) та необов’язковий (факультативний).

Додатковий обов’язковий об’єкт — це такий об’єкт, який у даному складі злочину страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного злочину. Цьому об’єкту, як і основному, завжди заподіюється шкода внаслідок вчинення злочину. Наприклад, у складі розбою основним безпосереднім об’єктом є власність, а додатковим — життя або здоров’я людини.

Додатковий факультативний об’єкт — це такий об’єкт, який у разі вчинення певного злочину може існувати поряд з основним, а може бути відсутнім (наприклад, відносини власності і здоров’я громадян при хуліганстві). Встановлення того, що в результаті певного злочинного посягання шкоду спричинено також факультативному об’єкту, за інших рівних умов, є свідченням більш високої суспільної небезпечності вчиненого діяння і має враховуватися при призначенні винному міри покарання.

Додатковий об’єкт, так само як і основний безпосередній об’єкт, має важливе значення для визначення соціальної сутності вчиненого злочину, встановлення тяжкості наслідків, що настали або могли настати. Ця властивість додаткового об’єкта часто використовується законодавцем для виділення кваліфікованих складів (наприклад, вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, — ч. 3 ст. 189 КК) або утворення самостійних складів злочинів (наприклад, бандитизм — ст. 257 КК).

1. Які складові елементи суспільних відносин?

2. Що таке об’єкт злочину?

3. Що таке предмет злочину?

4. Чим відрізняються поняття об’єкта та предмета злочину?

5. Яка класифікація об’єктів визначена у кримінальному праві?

6. Що таке основний об’єкт?

7. Що таке додатковий об’єкт?

8. Яке значення має поділ безпосереднього об’єкта на основний та додатковий?

9. Яке значення об’єкта злочину для характеристики суспільної небезпечності злочину та його кваліфікації?

1. Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну відповідальність тільки за конкретні суспільно небезпечні винні діяння (дію або бездіяльність), передбачені законом як злочин (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 КК). Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) властивостей та ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об’єктивну сторону, а внутрішня — його суб’єктивну сторону.

Визнаючи нерозривний взаємозв’язок об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину, наука кримінального права в той же час вивчає їх окремо, що необхідно для їх більш глибокого розуміння. Такий підхід дає змогу глибше пізнати об’єктивну і суб’єктивну сторони злочину, що складають у реальній дійсності єдиний і неподільний акт злочинної поведінки.

2. Ознаки об’єктивної сторони злочину. При виявленні злочину ми насамперед стикаємося з його об’єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб’єкта у вигляді дії або бездіяльності, що завжди здійснюється у певній об’єктивній обстановці, у певному місці і в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається у відповідний спосіб, наприклад, крадіжка з об’єктивної сторони