Читати книгу - "Мисливці за орхідеями, Франтішек Флос"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Доведеться знову прив'язати тебе, на цих недотеп я покластися не можу, — вже спокійніше сказав він. — На що здатний кайман на суходолі, ви вже бачили з того, як він повівся з Дієго. А у воді кайман — наче ягуар у лісі. Він перекусив би тебе навпіл, а тоді ці хлопчаки плакали б за Лготкою гіркими сльозами, — примовляв дядечко Франтішек, прив'язуючи Лготку.
— Невже ми так і покинемо тих качок? — спитав Вацлав.
— Ні, кидати таку здобич шкода!
Пліт уже повернув до затоки, й спритні індіанці жердками підтягли підстрелених качок і витягли їх руками.
Так Лготка втратила свободу, й цього разу надовго. Вона засмучено поклала голову на лапи й, мабуть, розмірковувала про людську невдячність.
Коли посутеніло, мисливці розпалили на носу плоту великий вогонь і пливли ще години дві, поки ріку освітлював серп місяця; а як місяць сховався за хмари, вони закот-вилися біля берега, порослого густою травою.
— Вогонь треба підтримувати цілу ніч, — наказав дядечко Франтішек. — Вартуватимемо по два. Ця ночівля на воді щось мені не подобається.
Вона нікому не подобалася. Хмари надокучливих комарів дзижчали в темряві, ревіння мешканців поблизьких джунглів змішувалося з шумом води; підозріливі тіні то виникали над гладінню ріки, то щезали знову. Все це гнало від людей сон та будило в них почуття незнаного ще страху. Попереду була справді-таки неприємна ніч.
Зрештою всі дійшли згоди, що наступну ніч вони перебудуть на землі, якнайдалі від ріки.
Цілу ніч із плоту стріляли, наче салютували на честь якого свята; наші друзі палили в кожну підозріливу тінь. Тільки індіанці, як завжди, залишалися байдужі й ретельно підкидали у вогонь хмиз. Дієго, загорнувши голову плащем, крадькома кусав собі губи, щоб не кричати; рани в нього почали вже гоїтися, але так свербіли, що хлопцеві хотілося лише одного — зірвати пов'язку й занурити поранену руку в холодну воду.
Пекельні комарині укуси й страх перед кайманами так змучили всіх, що о третій годині попівночі дядечко Франтішек звелів відпливти од берега.
Мандрівники відітхнули з полегкістю, коли нарешті пліт, підхоплений течією, безшумно покинув кляту затоку. Єнік з Вацлавом були такі стомлені, що миттю заснули на голому помості плоту, немов на пухових подушках.
Не спали тільки дядечко Франтішек та індіанець-стерничий, решта, мабуть, не прокинулася б і в каймановій пащі.
Сонце вже високо підбилося на небі, коли наші мисливці пробудилися. Береги за ніч змінилися: гори з джунглями відступили, й навколо, скільки сягало око, простягалася савана.
Зграї водоплавних і болотяних птахів кружляли над саваною; їхній крик сповнював повітря, насичене пряними пахощами. Мандрівники добре бачили стежини, протоптані до води. Десь поблизу були люди! Години за дві вони вже пливли повз село, яке розкинулося на березі, і вперше за довгий час угледіли млин.
Радощам їхнім не було меж: вони щасливо проминули страшну пустелю й знову поверталися в населені краї!
А ще години через дві-три з-за вигину ріки вигулькнуло нове село. Його мешканці — індіанці й метиси — вибігли на берег поглянути на дивовижне судно й привітно помахати рукою його пасажирам. На запитання, поставлене по-іспанському, вони відповіли каліченою, але зрозумілою англійською мовою:
— До Тауна звідси день дороги!
— Тобто ще одна жахлива ніч! — зітхнув Єнік.
— Ну, тут уже не буде так зле, — втішав його Вацлав — Коли до вечора ми дістанемося до якого-небудь села, то заночуємо в хатині.
Та ба, села на обрії вже щось не було видно. Почало сутеніти, а дядечко Франтішек усе ще не давав наказу пристати до невисокого берега.
— Хіба сьогодні ми взагалі не будемо зупинятися? — здивувався Вацлав.
— Ні, не будемо, — відповів дядечко Франтішек. — Місяць сьогодні світитиме на цілу годину довше, ріка судноплавна, тож буде найкраще, коли ми попливемо далі.
Близько дев'ятої години вечора місяць зайшов, але далеко на сході наші мандрівники вгледіли якийсь мерехтливий вогник. Через годину вони вже добре бачили його; то був ліхтар сторожового судна, яке охороняло вхід до містечка Бун Таун.
Об одинадцятій годині наші друзі разом з індіанцями вже відпочивали під дахом готелю. Англієць — міський наглядач — запевнив їх, що товари експедиції складено в надійному місці.
Плавання від Бун Тауна до Беліза на палубі пароплава після стількох жахів, яких наші друзі зазнали минулих ночей, здавалося тепер чудовою прогулянкою. Спершись на поруччя, дядечко Франтішек, Вацлав і Єнік дивилися на захід — вірніше, на південний захід, де залишився похмурий Кокскомб з його голими верхівками. Потім вони переводили погляди на околиці. Для очей, які так довго змушені були задовольнятися виглядом джунглів, то було великим відпочинком. За рисовими ланами простягалися плантації цукрової тростини та безкраї поля кавових дерев. Купки хатин, у мальовничому безладді розкидані по березі, викликали в мандрівників спогади про далеку батьківщину, про мирні чеські села.
Пасажирів на палубі було не надто густо — кілька службовців, купців, англійських унтер-офіцерів і — жодної жінки. Індіанці їхали в трюмі.
Об одинадцятій годині невеличкий пароплав, раз по раз пронизливо гудучи, вже заходив у порт Беліз. Наші мандрівники дісталися до столиці Британського Гондурасу. Місто з семитисячним населенням привітно зустріло своїх нових гостей.
XIX
У БЕЛІЗІ
Дядечко Франтішек передусім подбав про житло для всіх членів експедиції, а вже тоді почав шукати корабель, на якому міг би відправити до Англії свій дорогоцінний вантаж.
Найточніші відомості щодо цього йому могли дати службовці банку, з якими містер Гау підтримував ділові стосунки.
Дон Фернандо Альварес дотримав свого слова й переслав у Белізький банк листа дона Франтішка; тож банківські службовці вже знали, що одного дня до них за дальшими інструкціями й грошима прийде містер Франтішек Долежал, представник фірми Д. С. Гау з
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мисливці за орхідеями, Франтішек Флос», після закриття браузера.