Читати книгу - "Сюрприз Для БабІя, Ольга Довженко"

Лана тієї ночі так і не зімкнула очей. Здавалося, що думки про чисельних Алексових жінок були лише прелюдією до безсоння. Жінка, ніби, намагалася роздивитися когось, або щось у густій темряві, але нервове напруження знесилювало, не даючи можливості зосередитися на чомусь важливому. 

Перед її очима поставали картинки з минулого та фрагменти колишнього життя.

Лана довго не могла зрозуміти, що саме в її житті пішло не так? Коли це сталося, жінка теж не розуміла.

Вона ніколи не шкодувала про здіяне, але й не була на повну задоволена власним життям. 

Раптом їй почулося:

— Лано, ти спиш?

Вона набрала повні груди повітря й на мить завмерла. Світлана не хотіла, аби Алекс здогадався, що вона не спить і прекрасно його чує. Затримавши видих наскільки це було можливо, жінка ледь не репнула як роздута ропуха. Нарешті, відчувши, що в кімнаті нікого нема вона з легкістю видихнула, закочуючи очі назад в орбіти, з яких вони вийшли під тиском внутрішнього повітря.

— Я так і знав, що ти не спиш! — гикнув Алекс, а вона тим часом зрозуміла, що її жертва була даремною, а ледь не лопнуті легені, то всього лише її дурна витівка.

— Щось із Данею? — стривожилася молода мама. І як вона зразу не подумала, що молодик прийшов до неї саме з цієї причини.

— Ну, я не знаю як тобі сказати! — пожав плечима чоловік так, що Лана в гнітючій, густій темряві відчувала рухи його грудей. Вона крізь прочинені двері бачила лише чоловічий силует та чула знайомий голос — на цьому все. А може, їй просто здавалося і він був лише черговим проявом її буйної фантазії?

— Кажи! — суворо промовила жінка, чи-то в порожнечу, чи-то до дивного силуета зі своєї уяви.

Жінка схопилася з ліжка і Алекс в підступній темряві зумів побачити її тонкий стан та тендітний облік, йому в цьому допомогла тоненька струйка світла, пролита крізь злегка прочинені ним двері.  

Лана хотіла проскочити крізь кімнату та потрапити на пролиту ділянку світла, як неочікувано для себе наштовхнулася на щось кремезне. Її зупинив він — підтягнутий та плечистий молодик. Про нього в епоху романтизму можна було б скласти безліч віршів, або драм, але не їй. Вона не хотіла дивитися на нього — вона не дивлячись. Лана просто відчувала його запах. Його міцні руки схопили її в палкі та затишні обійми не даючи змоги пручатися та йти далі.

Зрадливі ноги відмовлялися нести жінку, а легке запаморочення розуму не давало до кінця збагнути: це відбувається насправді, чи просто мариться?

Жінка відчула дивний потяг до цього чоловіка, але що це? Замість того, аби домагатися її, він просто міцно обійняв жінку та непорушно стояв. "Наче хижак, який вполювавши здобич чекає, поки вона перестане пручатися, — промайнуло в Ланиній голові, але ж ці зрадливі ноги…"

Згодом його руки набираючись сміливості похапцем пробіглися по тонких згинах її тіла, схованого під його широкою, лляною сорочкою.

— Я… 

Але Лана перебила Алекса, не давши йому договорити.

— Ти справжній, чи мій нічний міраж? 

— Я буду тим, кого ти хочеш? Хочеш — міраж, а хочеш — справжній!

Алекс ніжно торкаючись розпатланого волосся жаданої жінки, завмер на місці. Він ще ніколи в житті, до жодної дівчини не ставився так… обережно та дбайливо.

У відповідь озвалася гнітюча тиша, яка жбурнула відголосок його слів далеко за межі їхнього існування та перекрила дорогу назад.

Його пальці ніжно, лагідно та пристрасно водночас блукали по всьому периметру її тіла, залишаючи по собі приємні відголоски стриманого бажання.  

Чоловіка розривали на шматки пристрасть і стриманість, але він уже сто разів пошкодував про те, що вдерся в кімнату до Лани. Він не міг піти проти її волі, а просто йшов проти себе. Він як міг опирався власним відчуттям, але чекав бодай малесенького кроку назустріч… але його не було.

Вони так і стояли посеред кімнати затиснуті в сталевих обіймах Алекса: він у білих джинсах ж оголеним торсом, вона — в його білій, лляній сорочці на голе тіло. Вони як Інь і Янь гармонійно доповнювали одне одного, але не могли злитися в єдине ціле.

Раптом із вітальні пролунав дитячий, переляканий голос:

— Мамо, тату, ви де? 

Даня своїм пробудженням змусив дорослих послабити сталеві обійми та рвонути до сина.

— Ми тут! — сказав Алекс, першим вибігаючи до вітальні.

— Що трапилося? Тобі щось наснилося? — Лана стривожено поглянула на хлопчика.

— Так, мені снилося, як за мною гналася зграя собак, а я ніяк не міг вас знайти! — пояснив малий.

— Це всього лише дурний сон і він лишився там, далеко позаду! — піднімаючи сина на руки, сказав Алекс. 

— Я так злякався! — схлипнувши промовив малий. — Я думав, що вже ніколи вас не побачу!

— Все добре, ми тут, ми поряд з тобою! І пробудемо всі разом до ранку! 

— Мамо, розкажи мені казку про злого дракона, який зачинив у в'язницю усіх злих собак! — защебетав хлопчик, час від часу витираючи горошини-сльози, які вперто котилися з маленьких, напівсонних оченят.

— Добре! — сказала жінка, умовним жестом показавши Алексові на спальню, куди пропонувала нести сина.

Чоловік покірно виконав бажання коханої та вже за мить вони всі втрьох опинилися на м'якому, як небесна хмаринка ліжку, яке кілька годин тому Лана ніяк не могла прийняти. Тепер вони нагадували справжню сім'ю, розказуючи синові казку про доброго дракона та злих собак, яку придумували по черзі.

Зранку Лана прокинулася найпершою. З жахом, жінка збагнула, що крім Алексової сорочки в неї більше немає одягу. Навіть улюблена сукня, в якій жінка була вчора, вже була не придатна для того, аби в ній красуватися на людях, або, навіть, вдома. Після вчорашньої сутички Петра і Алекса, плаття все залите кров'ю, яка висохши утворила великі, багряні плями, які нагадували ляпи невизнаного, безталанного художника.

Лана зайшовши до ванної відмітила, що добре, що в неї сьогодні вихідний, адже з опухлим обличчям та вивернутою навиворіт нижньою губою, яка до того ж ще й страшенно боліла, вона б не змогла працювати на повну силу.