Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

- Ніяких.

- Ти повернулася на батьківщину. Хіба це не чудово? – перепитав, і у відповідь йому була тиша, що своєю колючою гнітючістю, стала красномовніше за саму дівчину. - Сприймай цю мандрівку, як відпустку, під час якої, ми не тільки зможемо змінити картинку сірості алькасару, а й з користю проведемо час, - мовив безтурботно далі, внутрішньо переживаючи, аби усі його плани реалізувалися, а заплановані зустрічі, відбулися без затримки та зайвих сюрпризів.

- Бачу ти вже розпланував все на перед.

- Я старався, аби ми змогли як найрезультативніше провести час разом, - кліпнув оком баламут та швидко набув серйозності. - До того ж, за попередніми повідомленнями, на кордонах Овірії було помічено найбільшу кількість масморів. Кордони так і кишять ними, - говорив та одночасно перевіряв збрую на своєму бойовому комбінезоні, аби даремно не витрачати час.

- За чотирнадцять років їхня популяція тільки зросла на цих територіях, розширивши їхнє гніздо, але те, що вони останнім часом активізувалися, дійсно підозріло, - замислено мовила Марах, накладаючи свої переживання на інформацію, що нещодавно була отримана від першоджерел.

- Занадто продумані кроки, як для тих, хто керується стадним інстинктом хижаків, - в голос озвучив свої думки Тодей, прищепивши скіпетр Карлаха до свого правого стегна, аби у потрібну мить, без проблем дістати величну зброю.

- Чула, що у підземного народу з недавніх пір з’явився ватажок – гібридне дитя людини та масмора, що не відрізняється силою і міццю звіра та розумом людини. Він і керує зграєю кровожерливих, розширяючи кордони їх ареалу та наводячи страх на імперію, - відкрила Таіра таємницю, що спростовувала усі поспішні хибні висновки, які вибудувалися у наступника престолу в голові. - Якщо так піде й надалі, війна між імперцями та народом підземелля не заставить себе чекати, і тоді внутрішні проблеми домену будуть дрібницями, в порівнянні з масштабами ймовірних смертей.

- Так би й вкусив, - неочікувано гаркнув Ліам, змінившись на обличчі. – Можна було про це раніше розповісти? – в хід пішли претензії, які Марах відразу обрізала.

- А то що? Ти б змінив свої плани та залишився в Тарумі? – запитала демонстративно та підняла брову, кинувши виклик.

- Ні, - фиркнув чоловік, відразу програвши їй у цьому двобої. – Треба знайти гонця, аби відправити послання, - фиркнув ще раз та швидким кроком попрямував до невеличкого містечка, яке розтяглося на добрий десяток лій перед ними, забувши попрощатися з тим, хто доставив їх сюди.