Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

- Я розумна відьма. Того й дожила до свого віку. А ти якась безголова помилка природи.

- І вам всього найкращого, - з пересердя вимкнула телефон й кинула його на тумбочку.

- Це вона про це казала? – підсунув мені під ніс світлину з інтернету якоїсь бридотної жінки Еміль. – І це було в машині? – збліднув хлопець.

- Уже немає цього в машині.

- А тут написано, що їх може бути до дванадцяти…

- Еміль, в інтернеті багато чого написано. Тому критичне мислення стає вже життєво необхідною навичкою…

- А чого це ви волаєте? – з тацею, заставленою їжею, вломився в кімнатку Зорян.

Його погляд відразу пробігся по наших фізіономіях і він уже встиг зробити якісь з того висновки.

- І, що у нас трапилося, поки я ходив за їжею? – примружив він очі й обвів нас поглядом.

- В машині був демон, Селена його знищила. Але вони полюють зграями… - коротко прозвітував мажорчик.

Здається, після слова демон, Зорян вже втратив інтерес до цієї розмови.

- Вечеряймо. З демонами завтра розберемося, - авторитетно заявив Зорян.

Можна подумати, що він тих демонів бачить!!! Я теж коли їх не бачила, була спокійною, адекватною та зайнятою людиною. А тепер я смикане й нервове створіння…ще й почуваю себе дятлом який скоро помре від струсу мозку довбаючи це дерево життя.

  Зорян притягнув деруни, м'ясо в горщику, м’ясну та сирну нарізку, якусь кашу, салат з овочів і пиріг. На диво, апетит у мене був хороший. А деруни так взагалі зайшли за милу душу…Зорян десь витав думками, але їжу змітав ретельно з тарілки. Еміль знову водив виделкою по мисці. А я задумалася. Цікаво так виходило, що тільки мажорчки з’являвся в моєму колі, так відразу й траплялася якась халепа. Мажорчик-паразитуля, мажорчки – огидна баба. Ймовірність, що це може бути збіг обставин може мати місце, але…і за тим «але» приховувалося щось цікаве. Бо виникало наступне запитання «ЯК?». Як так могло бути? Відклала тарілку.

- Еміль, підійти до мене, будь ласка.

- Навіщо? – метнув він в мене переляканий погляд.

- Дещо хочу перевірити.

Він ще й на Зоряна глянув, той так індиферентно знизав плечима, що посопівши Еміль підійшов до мене.

- Падай, - поплескала я по ліжку. – І не ворушись.

До його грудей приклала руку. Він смикнувся, шикнула на нього. І зосередилася…і нічого. Вірніше купа всього і страх і туга і переляк, але нічого потойбічного на ньому не було. Хлопець чистий, як сльоза. Відчула навіть глибоке розчарування.

Ліпше всіх почувався Зорян, в руках закуска й повне занурення в інтерактивне дійство.

- І що? – видихнув Еміль, коли я його все ж відпустила.

- І нічого. На тобі немає нічого містичного.

- Супер! То можемо спати? – підвів риску нашій розмові Зорян.

- Можемо, - зітхнула я.

Й поки я привела себе в порядок у ванній, Зорян з Емілем розмістилися у кімнатці. Зорян на матраці прямо розмістився на підлозі, Емілю дісталося розкладне крісло. А мені - ліжко. В сон я провалилася, як тільки торкнулася головою подушки.