Читати книгу - "Диво для генерального, Аріна Вільде"

Я перетягую ящик із продукцією ближче до полиці і відчуваю як паморочиться в голові. Зовсім не так я уявляла собі роботу адміністратора торгового залу. Ще й через нерви цілий день не їла, обід пропустила, а до закінчення робочого дня чотири години.

Тепер я гостро відчуваю різницю між своєю роботою та цією. Я весь день знаходилася в кабінеті, в м'якому кріслі, я мала час пити каву і бігати до вбиральні. Тут же справжній хаос. За який  відповідаю я.

До купи в мене ще й почався страшний токсикоз. Тепер я не можу навіть думати про рибу, молоко і паштет. Відразу починає мутити і я біжу до унітазу.

- Що ти, дідько, робиш?

Я сіпаюся, притискаю до грудей коробку і намагаюся втримати рівновагу, стоячи на драбині у три сходинки. Бо поряд зі мною лунає голос людини, яку ні чути, ні бачити не хочу.

Мою талію обвивають чоловічі руки, а коли я вирівнюю рівновагу, у мене відбирають ящик. Я нарешті повертаю голову в право і затримую подих, коли зустрічаюся поглядом з Русланом.

Що він тут робить?

Я мовчки дивлюся на нього і кліпаю віями. Серце завмирає, а подих обривається. Я зла на нього, ненавиджу, але метелики у животі при одному його вигляді все одно з'являються.

- Чому ти тягаєш тяжкості і стоїш на драбині, Алю? Ти забула про те, що вагітна?

- Яка тобі різниця? - бурчу я і відвертаюся від нього. Вдаю, що вистроюю в рівний ряд упаковки із соком, але все моє єство налаштоване на присутність Руслана поряд.

Господи, як же боляче мені досі від того, як він повівся, коли я повідомила його про вагітність. А тепер він сміє дорікати мені?

– Я тут працюю, якщо ти не помітив. Якщо потрібно підказати, де знайти потрібну тобі продукцію, звертайся. Я знаю кожен відділ у супермаркеті.

- Злазь звідти, - крізь зуби цедить він.

- Не можу, у мене соки криво стоять.

Я верещу, коли він хапає мене і піднімає в повітря. Секунда і я відчуваю підлогу під ногами, ось тільки руки Руслана нікуди не діваються. Так само з силою обіймають мене.

Я піднімаю на нього погляд. Гарний. В його очах помічаю щось таке, що змушує мене тремтіти.

– З сьогоднішнього дня ти не працюєш тут. Повертаєшся до офісу. Я звільнив начальника відділу кадрів за перевищення повноважень і мені дуже потрібна надійна людина на цю посаду.

- Ні, - я впираюся в його груди долонями. Пропозиція шалено приваблива, та є одне «але». І воно дуже велике. – Я не повернуся до твоєї компанії.

- Повернешся. Я вже потурбувався про все. Пішли, - він бере мене за руку. – Нам треба дещо обговорити.

- Нам нема чого обговорювати. Ми вже все обговорили місяць тому, - упираюся я і спопеляю його поглядом. У моєму голосі отрута та гіркота.

- Ми можемо поговорити прямо тут, посеред супермаркету, але це не та розмова, про яку варто чути іншим. Тож порошу дати мені десять хвилин. А потім можеш повертатися до своїх зобов'язань по розкладанню соку на полицях.

Я сумніваюся чи варто йти з ним. Але зрештою погоджуюсь.

- Гаразд, - кажу і покірно йду за Русланом. Зрештою, він батько моєї дитини. Якого я, звичайно, ненавиджу, але дитина всередині мене каже інше.