Читати книгу - "Диво для генерального, Аріна Вільде"

Глава 11.3

Мені ледве вдається дочекатися до ранку, щоб заявитися в офіс і знайти Алю. Я вже написав секретарці, щоб вона надіслала мені інформацію, де у нас знаходиться відділ кадрів. Соромно зізнатися, але за місяць я ще не до кінця вивчив усі поверхи в офісі, були речі важливіші за вивчення розташування відділів.

Вранці я розумію, що нервуюсь. Я і нервуюсь! Подумати тільки. Самому смішно.

Приїжджаю до офісу раніше  і одразу йду до відділу кадрів, де працює Аля. Вдаю, що просто походжу коридором, сам же вдивляюся в обличчя підлеглих, які прямують на свої робочі місця і обов'язково бажають мені доброго ранку.

О дев'ятій двадцять я розумію, що або пропустив Алю і вона встигла прослизнути в кабінет повз мене, або вона спізнюється, або побачила мене і тепер ховається.

О дев'ятій двадцять мене набрала секретарка, бо минуло вже п'ять хвилин від початку призначеної зустрічі з нашим потенційним партнером. Часу на ігри не було, тому я без стуку відчиняю двері до кабінету і вісім пар жіночих очей спрямовуються на мене.

Я сканую простір, але Алю не знаходжу. Зате бачу ту сміливу дівчину, що намагалася заступитися переді мною за подругу.

- На п'ять хвилин, - киваю їй.

Вона злякано дивиться на мене. Тицяє в себе пальцем.

– Я? – її голос тремтить, наче я якийсь монстр.

– Ти.

Дівчина піднімається та виходить у коридор за мною.

- Аля де? - Задаю питання їй у лоб без церемоній.

- То цей... звільнили ж її, - розгублено плескає очима.

- Як звільнили? Коли? Хто? - розлючено питаю її.

- Так місяць тому ще, - ще тихіше вимовляє вона, а я нічого не розумію.

- Вона накатала заяву на звільнення? - логічно з її сторони після нашої сварки.

- Ні, кажу ж її звільнили. Вона ж цей... вагітна, - каже обережно, ніби боїться, що я висічу її за ці слова.

- Швидше кажи, я що кожне слово кліщами з тебе повинен діставати?

- Чоловік її розлютився і натиснув на начальника відділу кадрів щоб Алю звільнили.

- Вона ж вагітна, за законом її не можна було звільнити.

- Так заднім числом...

Я злюся, дівчина зовсім поникнула. Наче це вона особисто звільнила Алю і тепер чекає на покарання.

- Чому мені ніхто не сказав? - Звичайно ж я маю на увазі Алевтіну, могла б і звернеться за допомогою, незважаючи на те, що наша остання розмова видалася непростою. – Бракувало нам ще судового позову від вагітної дівчини!

- Так цей во ... я ж до вас приходила, намагалася про це розповісти і попросити, щоб ви якось допомогли.

- Значить, погано намагалася! - Зриваюся на дівчину, потім беру себе в руки. - Вибач. Злий просто, що за моєю спиною таке провертають. Ти тут ні до чого.

- То ви б її не звільнили?

- Я ж сказав, що за законом компанія не має права звільняти вагітного співробітника, - посилаюся на законодавство, щоб уникнути зайвих підозр у моїй симпатії до Алі. – Де вона тепер? Не знаєш?

- Знаю, звичайно, ми ж подруги. У вас є де адресу записати?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно