Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

— великі розсувні скляні двері. Тридцять ярдів між будинком і дорогою обіймає газон, відокремлений невисокою камінною огорожею з решіткою. Саме в цю кімнату увійшла місіс Барклі, коли повернулася додому. Штори не були опущені, оскільки вечорами там зрідка хтось бував. Місіс Барклі засвітила лампу, після чого подзвонила у дзвіночок та попросила Джейн Стюарт, одну з покоївок, принести чаю, хоча раніше ніколи цього не робила. Полковник у цей час був у їдальні. Почувши, що дружина повернулася, він поспішив приєднатися до неї. Кучер бачив, як він пройшов коридором та увійшов до кімнати. Більше полковника Барклі живим не бачили.

Покоївка принесла чай за десять хвилин, але, підійшовши до дверей, почула голоси хазяїв, які запекло сперечалися. Вона постукала у двері, не діставши відповіді, вирішила увійти, але виявилося, що двері зачинено зсередини. Тоді вона побігла на кухню до кухарки. Обидві жінки в супроводі кучера повернулися до «сонячної» кімнати та почали дослуховуватися до суперечки, котра все ще тривала. Усі троє стверджують, що чули лише голоси полковника Барклі та його дружини. Барклі говорив нерозбірливо й уривчасто, тому слів розібрати було неможливо. Леді ж, навпаки, не стримувалася. «Боягуз! — вигукувала вона. — Що ж тепер робити? Я змарнувала на тебе ціле життя! Бачити тебе більше не бажаю! Боягуз! Боягуз!» Раптом пролунав несамовитий крик полковника, грюкіт і пронизливий жіночий вереск. Кучер, уважаючи, що сталося непоправне, кинувся до дверей та почав їх вибивати.

Крики не стихали, двері не піддавалися, і раптом у кучера виникла ідея: він вискочив через коридор на вулицю, оббіг будинок та опинився біля скляних дверей. Одна стулка була відчинена, тому він без зусиль потрапив до кімнати. Господиня вже лежала непритомна на кушетці. На кріслі, перекинувши ноги через підлокітник та звісивши голову додолу поряд із каміновою решіткою, у калюжі власної крові лежав мертвий полковник.

Кучер зрозумів, що хазяїнові вже не допомогти. Перше, що спало йому на думку — відімкнути двері. Аж тут виникли труднощі: ключа в замковій шпарині не було. Його ніде не було, тому кучер вискочив крізь скляні двері й побіг за поліцією та лікарем. Леді, на яку, звичайно, одразу впала підозра, все ще не отямилася, і її віднесли до спальні. Труп полковника перемістили на кушетку, а місце, де відбулася трагедія, ретельно оглянули.

Нещасний Барклі помер від завданого зі страшною силою удару тупим предметом у потилицю. Рвана рана була завдовжки два дюйми. Встановити знаряддя вбивства виявилося нескладно — на долівці поряд із тілом валялася дивної форми ломака з твердої деревини з кістяним руків’ям. Барклі купував зброю в усіх країнах, де йому доводилося служити, і в нього зібралася доволі численна колекція. Слуги запевняють, що ніколи раніше цієї ломаки не бачили, але в будинку є така кількість екзотичних предметів, що на ломаку могли й не звернути уваги. Більше нічого у «сонячній» кімнаті знайти не вдалося, а ключа від дверей не знайшли ні в місіс Барклі, ні в жертви, ані в жодному іншому місці.

Такими були справи, Ватсоне, коли у вівторок зранку я на прохання майора Мерфі приїхав до Олдершота. Погодьтеся, що справа сама по собі є цікавою, але невдовзі я зрозумів, що вона є ще більш незвичайною, ніж здається на перший погляд.

Перед тим як оглянути кімнату, я опитав слуг, але нічого нового не з’ясував. Тільки покоївка Джейн Стюарт пригадала одну деталь. Коли вона вперше підійшла до дверей, хазяїн та хазяйка розмовляли так тихо, що про сварку, яка відбувається за дверима, вона здогадалася лише з інтонацій. Я натиснув на покоївку, і вона пригадала, що леді два рази промовила ім’я Давид. Це вкрай важливо, бо, якщо ви пам’ятаєте, полковника звали Джеймс.

У цій справі є також обставина, котра справила незабутнє враження навіть на поліціянтів. На обличчі вбитого, як вони кажуть, застигла маска нелюдського жаху, яка спотворила його риси до невпізнанності. Тобто перед смертю Барклі розумів, що на нього чекає. Поліція вирішила, що полковника привів у такий стан вигляд дружини, котра прямувала до нього з ломакою, щоправда, вони забули, що рана була на потилиці. Від самої леді добитися будь-чого неможливо, бо вона й досі непритомна через нервову лихоманку.

Від поліціянтів я дізнався, що міс Моррісон, із якою того вечора місіс Барклі ходила до церкви, не має жодного уявлення про те, що могло засмутити її приятельку після їхнього розставання.

Зібравши ці всі факти, я, Ватсоне, викурив кілька люльок, поки не зрозумів, що найбільш незвичне в цій справі — зникнення ключа від дверей. Обшук не дав результатів, із чого виходить, що його звідти винесли. Проте ні полковник, ані його дружина цього зробити не могли. Отже, до «сонячної» кімнати заходив іще хтось, причому тільки крізь скляні двері. Мені спало на думку, що ретельний огляд кімнати та газону перед будинком може навести на слід цієї загадкової особи, і мені таки вдалося знайти сліди, але зовсім не ті, на які очікував. У кімнаті дійсно був сторонній. Я знайшов п’ять чітких слідів його ніг: один на дорозі — в тому місці, де він видерся на камінну огорожу з решіткою, два на газоні та два ледь помітні на східцях, які ведуть до скляних дверей. Через газон він біг, бо відбитки передків у взуття є набагато глибшими за відбитки підборів. Але мене вразив навіть не цей чоловік, а його супутник.

Голмс витяг із кишені аркуш папіросного паперу та обережно розгорнув його у себе на колінах.

— Як ви гадаєте, що це? — запитав він.

На папері були намальовані сліди лап якоїсь тварини. Чітко виднілися п’ять подушечок та довгі кігті. Відбитки були розміром із десертну ложку.

— Собака? — припустив я.

— Ви колись бачили, щоб пес лазив по шторах? Я знайшов сліди цієї істоти і там.

— Мавпа?

— На сліди мавпи це зовсім не схоже.

— Так що ж це?

— Не собака, не кішка, не мавпа, і взагалі жодна з відомих нам живих істот. Я намагався вирахувати її розміри. Бачите, від передніх лап до задніх не менше п’ятнадцяти дюймів. Додайте середню довжину шиї та голови, і ми отримаємо тварину близько двох футів завдовжки... А тепер погляньте на інші вимірювання. Ця істота рухалася, і ми знаємо довжину її кроку — вона становить близько трьох дюймів. Це вказує на те, що в неї довге тіло з надзвичайно короткими лапами. Тварина не подбала про те, щоб лишити нам зразок шерсті, але,