Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

руці якір, приєднався до Темби. Сумку з інструментами він почепив на плече. Йому знадобилося понад півгодини, аби закріпити якір так, як, на його думку, було потрібно. Доки Лью працював, Кен сидів за кермом і палив. Нерви у нього були міцними, тож йому вдавалося зберігати спокій. Він знав: ризик є. Але був також певен, що впорається.

Зрештою Феннел підвівся.

— Усе добре.

Він міцно зафіксував якір у корінні масивного дерева, що росло неподалік, і скористався кувалдою, аби надійно його прибити.

Тоді Лью повернувся до «ленд-ровера».

— Якір не вискочить і кабель не лусне. Усе залежить від того, чи не вирветься лебідка із корпусу.

— Веселіше, — усміхнувся Кен. — Ну, спробуймо. Стоятимеш позаду мене, Лью? Якщо кузов почне сповзати, підправ його. Або гукни мені, що не можеш цього зробити. Я хочу, щоб Темба йшов попереду й стежив за колесами з правого боку.

— Я тобі дещо скажу, — важко видихнув Феннел. — Ти значно сміливіший, аніж я.

Чоловіки перезирнулися. Тоді Кен відвернувся, завів двигун, відпустив ручні гальма й натиснув на важіль, що запускав лебідку. Барабан почав обертатися. Кен негайно знизив швидкість барабана — і «ленд-ровер» повільно посунув уперед.

Феннел ішов позаду, тримаючись руками за відкидний борт автомобіля. Не відривав погляду від Темби, який, присівши навпочіпки, стежив за передніми колесами і скеровував Кена.

Авто здолало десять метрів, перш ніж Темба різко звів руки, аби Кен спинився.

Водій перевів важіль лебідки на нейтральну позицію.

— Що там знову таке? — гарикнув Феннел ззаду. Темба підійшов до якоря і подивився на нього.

— Ця чорнопика мавпа гадає, що я слабко прив’язав? — рикнув Феннел. — Усе там добре, витримає!

— Не заводься, — відрізав Кен, а тоді витягнув засмальцьований носовичок і витер ним обличчя.

Дізнавшись усе, що необхідно, Темба повернувся на середину дороги.

— Ще чотири метри — і ти опинишся на вузькому! — гукнув він.

Кен знову запустив барабан.

«Ленд-ровер» повільно поповз уперед. А тоді, за три метри до найвужчого місця, трапилося непередбачуване: розм’якшена дощем дорога розповзлася під вагою позашляховика. Феннел відчув, як задня частина сповзає в прірву, тож усією вагою відчайдушно наліг на відкидний борт, силкуючись поставити машину на місце, і закричав Кенові, аби той вискакував. Злодій відчув, як його самого тягне до краю, а тому затремтів, відпустив авто і скотився на спині трав’янистим схилом. За мить він уже звівся на ноги, але «ленд-ровер» зник.

Феннел кинув на дорогу дикий погляд. Темба стояв на краю прірви й витріщався вниз велетенськими очима. Лаючись, Феннел помітив, що туго натягнений кабель вібрував. Чоловіка нудило, паморочилося в голові, але старий бандит змусив себе підійти до краю й зиркнути туди.

Чотирма метрами нижче на кабелі звисав «ленд-ровер».

Кен стояв на спинці сидіння, вчепившись руками у вітрове скло. Далеко внизу простягалася долина, схожа на авіаційну карту.

Доки Феннел дивився, барабан повільно відділявся від автомобіля.

— Хапайся за барабан! — прорепетував він. — Кене, він відривається! Хапай барабан!

Кен відновив рівновагу, переступив через вітрове скло й розпластався на капоті. Схопившись за одну із сталевих стійок, що підтримували барабан, чоловік подався вперед і вчепився у кабель. Тієї ж миті лебідка відділилася від машини — «ленд-ровер» зі свистом полетів у прірву.

Кен висів на кінці кабелю. Міцно стискаючи руками трос, Темба намагався витягнути друга нагору Феннел тремтів із голови до п’ят, але також приєднався до провідника. Кен хитнувся до схилу кручі та вперся в нього ногами. Доки компаньйони тягнули, водій ступав ледь пологим схилом, і вже за кілька секунд викотився на путівець.

Тут сів і вичавив із себе усмішку.

— Ну, а тепер нам доведеться до біса далеко йти, — сказав він.

Коли «ленд-ровер» зник у чагарниках, Ґея полегшено зітхнула.

— Ну все, хвала небесам, він забрався геть, — сказала вона. — Бо починав уже по-справжньому діяти мені на нерви.

— Мені також, — Ґеррі запалив цигарку. — Хочеш іще кави?

Жінка похитала головою.

— Коли розвидніється, піду поплаваю. Ставок — неймовірний!

Вона обійшла навколо багаття і стала біля нього навколішки.

Ґеррі розглядав супутницю, міркуючи, яка ж вона прекрасна, коли спалахи полум’я осявають її обличчя. Тоді він зайшов до намету, відшукав свою бездротову електробритву й поголився при світлі ліхтарика. Міркуючи про години до відльоту, пілот раптом різко усвідомив, що вони зостались удвох. Зусиллям волі молодик відігнав цю думку. Взявши рушник, вийшов з намету. Небо стало трішки яснішим. За годину вже мало зійти сонце, але Ґеррі відчував, що хоче зануритися в холодну воду просто зараз, і не мав наміру чекати.

— Спершу я поплаваю, — гукнув він. — Нічого, що ти лишишся зовсім одна?

— Усе буде добре, якщо тільки не з’явиться лев. Вода холодна.

— Мені саме така і подобається.

Ґея дивилася, як Ґеррі зникає в сутінках, а тоді підкинула у багаття ще дров із купи, яку наскладав Темба. Вона теж міркувала про години, що чекали на них. Жінка визнала, що брутальна поведінка Феннела певним чином розбудила в ній приспану спрагу за чоловічою ласкою. Коли востаннє у неї був хороший коханець? Вона пригадала низку чоловіків, з якими ділила ліжко. Лише двоє змогли задовольнити її по-справжньому. Перший скидався на Ґеррі, але був трішки нижчим і симпатичнішим... американець у відпустці. Вона тоді перебувала в Парижі, демонструвала одяг. Одного спекотного липневого вечора Ґея сиділа в переповненому кафе «Фуке». Американець підійшов і запитав, чи може сісти поруч. Вони поглянули одне на одного — і вже за мить вона збагнула, що за кілька годин кохатиметься з ним. Здається, він також про це знав... А другий чоловік, теж американець і теж трішки схожий на Ґеррі, вийшов із мороку бару, де вона чекала на друзів, і запросив її випити з ним. Вони залишили бар удвох ще до приходу друзів.

Ґея прийшла до висновку, що Ґеррі належав до сексуально привабливого для неї типу чоловіків, від яких вона миттєво загоралася, — так удар кременя об кремінь завжди викрешує іскри.

Вона бачила кожного з тих чоловіків лише раз і знала тільки, як їх звати, однак проведені з ними кілька годин закарбувалися в її пам’яті. Тепер, коли горила Феннел розбудив її після тривалого сну, жінка знала, що сьогодні протягом дня Ґеррі обов’язково стане її коханцем.

Сонце піднімалося вище, й жінка вже відчувала його тепло. Вона відійшла від багаття і повернулася до намету,