Читати книгу - "Ідеальна незнайомка"

Я чекала його поблизу входу, ховаючись від світла вуличного ліхтаря. Коли вийшов Кайл, ми вже помітно протверезіли. Цьому посприяло або прохолодне повітря ночі, або запізніле усвідомлення ймовірних небажаних наслідків, або передбачливість. Він нерішуче затримався на другій сходинці, і я побачила на його обличчі намагання знайти якусь відмовку. Я промовисто махнула рукою.

– Не переймайся.

Він спустився сходами вниз, тримаючи руки в кишенях.

– Дозволь, я тебе хоч відвезу.

Це були слова Кайла-поліціянта. Він відчував смак алкоголю на моїх вустах, бачив розпашілі щоки і, ясна річ, розумів, що я випила трохи забагато. Я не збиралася з цим сперечатися.

– А як сам додому добиратимешся?

– Це недалеко. Пішки пройдуся. Подихаю свіжим повітрям.

Ми дійшли до моєї машини, я вручила йому ключі. Тоді спостерігала, як Кайл, підпираючи коліном кермо, підлаштовує водійське сидіння та шукає, де вмикаються фари. Всміхнулася, коли він підстрибнув від несподівано гучної музики, яка раптом загриміла з динаміків автомагнітоли, і нахилилася, щоб прикрутити гучність. Я відчула, як Кайл цієї миті затамував подих, і вже було вирішила, зневаживши попередні слова, повернути обличчя до нього і пригорнутися. Але відкинулася назад. Кайл увімкнув передачу, завів двигун, і слушний момент минув.

– Отже, – врешті порушив мовчанку він на півдорозі до мого дому. – Хто це був із тобою?

– Кейт Тернер, – відповіла я. – Ми разом працюємо в школі. Запропонувала випити ввечері по скляночці, гадаючи, що мені таке не завадить. – Я розслабилася на сидінні, відчуваючи легке запаморочення, насолоджуючись крізь примружені повіки зоряним небом за вікном. – І мала рацію. А ти? Це були твої друзі?

– Ага, друзі, – кивнув він.

– З поліції?

Він знову всміхнувся.

– Різні.

Фари яскраво блиснули в шибці розсувних дверей мого будинку. Кайл заглушив мотор, навколо нас чулися лише звуки ночі: сюрчання цвіркунів та завивання вітру.

Вийшовши з машини, Кайл тупцював на місці.

– Я думав, тут більше світла, – з ніяковою посмішкою сказав він. А тоді подивився на зірки і вказав рукою на трохи яскравішу цятку. – Отже, північ там…

Я засміялася, хотіла до нього дотягтися.

– Гадаю, насправді це Венера.

– Добре, що я був пластуном. – Але він уже дивився на мене, а не на дорогу, не на зірки, і повітря між нами наелектризувалося.

– Ти не мусиш іти, – сказала я.

Він міцно стиснув губи, не простягнув до мене руку, не підійшов ближче.

– Хіба хочеш, – додала я.

Він захитав головою, кутики рота підскочили догори.

– Не хочу, – відповів він, далі дотримуючись дистанції.

Я подумала про Еммі, підійшла ближче сама і сказала йому:

– Це не злочин.

Узяла за руку, повела за собою. Ми піднялися на ґанок. Я відімкнула двома різними ключами двері, поки він тулився до шибки. Ще залишалося безліч шансів відмовитися, зупинитися, і я на мить затрималася, чекаючи, чи хтось із нас не передумає. А тоді відчинила йому двері, увійшла всередину першою, зачинила за нами замок. Вирішила світла не вмикати, аби воно не повернуло нас до реальності. Неквапливо рушила коридором до спальні, відчуваючи, як Кайл, торкаючись стіни пальцями, прямує за мною.

Розділ 16

Я прокинулася першою. Кайл спав поруч розкритий, закинувши руку на голову. Крізь щілину в шторах до моєї спальні просочився промінь світла, малюючи на його грудях яскраву лінію. Я всміхнулася, затримавши пальці над його животом і вагаючись, чи варто його будити. Шрам на чолі зблизька виглядав грубіше, а на ребрах був ще один, якого я напередодні не зауважила. Його груди ритмічно здіймалися й опускалися, я ніжно торкнулася зарубцьованої рани пальцями й подумала, що Кайл сам – загадкова історія, яку ще треба розкрити. Врешті вирішила не будити. Я обережно навшпиньках вийшла з кімнати, переступивши через його недбало скинутий на порозі одяг – не стала збирати. Сподівалася швидко прийняти душ, перш ніж Кайл прокинеться.

Я помітила, що на невеличкому столику у вітальні горить лампа, і заклякла. Я її точно не вмикала, коли ми вчора прийшли додому.

Але ж мені тільки-но встановили додаткову засувку на дверях, вони були замкнені. Отже, це Кайл. Мабуть, уставав серед ночі попити або шукав ванну кімнату. Я, всупереч усілякій логіці, сплю як убита, коли хтось поруч.

Я загасила світло й пішла в душ.

Коли я вийшла з ванної кімнати, ліжко було порожнє, акуратно застелене. Я нап’яла свої зручні хатні штани, довгу туніку і пройшла до вітальні, витираючи рушником волосся. Кайл підвів на мене очі з-за кухонного столу. Перед ним стояла відкрита пачка пластівців і напівпорожня мисочка без молока.

Він усміхнувся, підіймаючи до мене ложку з кукурудзяними пластівцями.

– Сподіваюся, ти не проти, – сказав він, а тоді дещо ніяково опустив погляд.

– Анітрохи, – відповіла я. – Може, хочеш ще чогось?

– Ні, дякую. Я сьогодні на чергуванні, тож мушу скоро бігти. Не хотів піти, не попрощавшись.

Я всміхнулася:

– Зараз щось взую й відвезу тебе.

– Немає потреби.

– Припини, – сказала я. – Це невеликий клопіт.

Коли я повернулася зі своїми кросівками, Кайл полоскав під краном мисочку. Поки ми були чимось зайняті, нам було комфортно вдвох. Він розсунув вхідні двері, поки я шукала свою торбинку, і я помітила, як Кайл нахилився щось підняти. Що саме, видно не було.

Він обернувся, простягаючи мені паперовий сувій у прозорому поліетиленовому пакеті.

– Твоя газета, – з усмішкою сказав він.

– Здається, я не… – почала я й одразу затнулася.

Перевернувши сувій, я побачила заголовок – розітнута навпіл літера «Б». Спина задубіла, я нервово кашлянула.

– Дякую, – недбало скинула сувій на стільницю, як щось неважливе. Схопила свої ключі, намагаючись не дзеленчати тремтячою рукою. – Готовий?

– Готовий, – відповів він.

Я замкнула за нами двері, Кайл неквапливо чимчикував поруч, періодично торкаючись моєї руки. Але цієї хвилини я думала лише про ту газету і як вона тут опинилася. Може, це просто місцева газета, рекламна розсилка чи помилкова доставка? Може, я дозволила розгулятися своїй уяві й немає причин хвилюватися?

– Ну то… – сказав він біля моєї машини, не розвиваючи свою думку далі.

– Ну то… – спантеличено повторила я. Звучало як вступ до взаємних виправдань. Я випив. Було пізно. Бар. Ти. Не ти. Був сам