Читати книгу - "Війна Калібана"

Як в квача граєш.

Щось там є. Мов слова з пісні які от-от пригадаєш. Вона прикусила язика і підвівшись почвалала до вікна. Цю частину вона ненавиділа. Ненавиділа.

Двері її офісу відчинились. Коли вона повернула аби побачити Сорена, той відступив назад. Авасарала стиснула губи ще трохи. Налякати бідного кролика не штука. Він скоріш за все просто інтерн, який витяг короткого сірника і зіткнувся з роздратованою старою. Але чимось він їй подобався.

- Так? – озвалась жінка.

- Я вважаю що вам варто знати, що адмірал Нґуєн надіслав панові Еррінрайту ноту протесту.

Втручання в його сферу командування. Він не підтримав генерального секретаря.

Крісьєн посміхнулась. Якщо їй не вдасться розкусити усі таємниці всесвіту, то хоч хлопців тримати по струнці виходить. Якщо він не поскаржиться базікам, то це так і залишиться сердитим буркотінням. Нічого з цього не вийде.

- Приємно чути. А марсіянці?

- Вони тут, мем.

Вона зітхнула, поправила сарі і підняла підборіддя.

- Ну тоді ходімо зупиняти війну.

Розділ тринадцятий: Голден.

Амос, який нарешті приперся через декілька годин після хлібного бунту з ящиком пива, типу сходив на «розвідку», приніс ще й невеличку коробку з консервованою їжею. На етикетці було написано «продукти харчування з курятини». Голден сподівався що гакер, до якого вів їх Пракс побачить у запропонованому хоча б дух жаданої винагороди.

Пракс вів їх з маніакальною швидкістю людини, яка має зробити щось востаннє перед смертю і відчуває що стара з косою наступає йому на п’яти. Джим міркував собі що це не дуже далеко від правди. Невеличкий ботанік мав вигляд людини, яка спалює себе.

Вони запросили його на борт «Сомнамбуліста» поки збирали потрібні припаси і капітан змусив чоловіка пообідати і узяти душ. Пракс почав роздягатися ще під час того, як Джим показував йому прову корабля, тому що очкування можливості залишитися на одинці це втрачання дорогоцінного часу.

Вигляд змарнілого тіла шокував капітана. Весь цей час ботанік говорив лише про Мей і його потребу відшукати її. Голден зрозумів що він ніколи в своєму житті так сильно не хотів чого завгодно, як хотів ций чоловік знову побачити дочку.

На власний подив, це його засмутило.

Пракс висох мов тріска: увесь його жир було спожито. Його висушило до найнижчого рівня можливості людського організму. Все що в нього лишилось, це потяг відшукати свою маленьку дівчинку, і капітан йому в цьому заздрив.

Коли Голден опинився у смертельній пастці пекла станції Ерос, він зрозумів що бажає побачити Наомі востаннє. Або хоча б дізнатися що вона в безпеці. Це була перша причина чому він там не помер. Друга – він мав під боком Міллера і його пістолет. Ций зв’язок тепер, коли вони з Наомі стали коханцями був блідою тінню у порівнянні з силою, що керувала Праксом. Це лишило Голденові присмак немов він втратив щось важливе, хоч і не розумів що саме.

Поки Пракс приймав душ, Джим піднявся трапом нагору, де Наґата пробивала собі дорогу у понівеченій системі безпеки Ґанімеду дістав її з крісла і тримав декілька хвилин у руках. Від несподіванки її на секунду заціпило, а потім кохана розслабилася у обіймах.

- Привіт, - прошепотіла вона йому на вухо. Може воно й бліда тінь, але це те що він має прямо зараз і це з біса приємно.

Пракс зупинився на роздоріжжі, руки нетерпляче постукували по стегнам, наче він сам себе підганяв. Наомі лишилась на борту, моніторячи ситуацію по маячкам, що вони усі їх несли і по решткам станційних камер спостережень.

Позаду капітанової спини почувся тихий, аби не почув Пракс голос Амоса: - Якщо ми втратимо цього хлопця то шанси швидко знайти дорогу назад у нас невеликі.

Джим погодився: механік був правий.

Навіть у кращі часи Ґанімед був клубком ідентичних, сірих коридорів і випадкових парків, розташованих у кавернах. Тим більш що наразі станція переживла не кращі часи. Більшість інформаційних кіосків були темними, зламаними або взагалі знищеними. Публічні мережі були як мінімум ненадійними. Та й місцеві жителі рухались мов падлоїдні тварини по тілу колись видатного супутника, перелякані і лякаючи водночас. Він з кремезним механіком відкрито несли зброю, а Амос на додачу підтримував такий постіний вигляд, який змушував зустрічних перехожих автоматично заносити його у список людей, з якими не варто жартувати. Вже не в перше капітан розмірковував про життя, яке вів здоровань до того, як завербувався на «Кентербері», старий льодовоз на якому вони разом служили.

Раптом Пракс зупинився перед дверима схожими на сотні інших, які вони проминули, встановленими в стіні коридору, схожого на кожен з інших сірих коридорів.

- Ось. Він тут.

Ще до того як Джим встиг відповісти, Пракс замолотив у двері. Капітан зробив крок назад, потім в бік аби краще через ботаніка бачити прохід. Амос ступив в інший бік, узявши ящик з курятиною під ліву руку, правою поклавши руку на пояс біля кобури. Рік патрулювання Поясу, зачищання наймерзенніших шакалів що їх породив вакуум державної влади, прищепив команді певні автоматичні звички. Голден був вдячний за це але не впевнений, що вони йому подобалися. Робота безпековиком точно не зробила життя Міллера краще ні на грам.

Двері відкрив сухорлявий тинейджер з великим ножем і без майки.

- Якого ху…, - почав було він, але замовк, побачивши що Голоден з Амосом прикривають Пракса. Глипнув на їх зброю і додав, - ой.

- Я приніс тобі курку, - відповів Пракс, вказуючи на ящик, який ніс Амос, - мені потрібно додивитися решту запису.

- Типу могла б і я це зробити, - проказала Наомі на вухо Голдену, - треба лиш трохи часу.

- «Трохи часу» як раз і є проблемою, - так само тихцем відповів Голден, - але це точно план «б».

Худющий підліток знизав плечима і звільнив дорогу, жестом припрошуючи Пракса зайти. За ним пішов Джим. Механік прикривав тил.

- Тож, - почав хлопець, - показуй, сабе31?

Амос поставив на благенький стіл ящик і дістав одну бляшанку. Він тримав її так, аби парубок міг роздивитися товар.

- Соус? – запитав гакер.

- А як щодо ще однієї банки натомість? – відповів Голден, підійшовши до хлопця і посміхнувся, запрошуючи погодитись, - отже давай нам решту відео і ми тобі на мозок не