Читати книгу - "Полювання на чорного дика"

— Тобі не потрібно було йти плавати серед ночі, Маркусю. Я маю для тебе втіху… і за мить змінила б твій настрій.

— Так! — він притис її до себе. — Ти вже це зробила.

Елізабет запитально глянула на нього, наче зважувала, варто чи ні сказати саме у цю мить те, що збиралася.

— Ні… я не тільки про те, що ми кохалися… — заперечила вона, нарешті зібравшись з духом. — Я маю ЩЕ іншу втіху для тебе. Думала сказати за кілька днів, коли повернемося до Лондона… Та зараз, мабуть, найкращий час.

Швед запитально подивився на неї.

— Що?

— Я цілком упевнена… — почала Елізабет.

— Ну, що? Кажи вже! — він легенько ущипнув її за сідницю.

— Маркусю, я знову вагітна!

Розслаблена посмішка застигла на Марковому обличчі.

— І ти ще вважаєш мене нерозсудливим! — прошепотів їй у шию. — Чому ж ти одразу не сказала про свої здогади, Лізо?

— Бо мене так нудило і я боялася, що ти про все сам здогадаєшся і не візьмеш мене до Баварії! — відказала вона.

— По правді, — гмикнув Марко, — я ж не зовсім туман, як ти гадаєш. Дорогою у мене майнула така підозра… Але ти ж завела — устриці, устриці… І зрештою, я не думав, що ти вирішиш таке приховувати від мене… Але ж, Лізонько, не можна так!

— Що не можна?

— Візьмеш — не візьмеш… Ну, ти як дитина! І до того ж зараз… Я ж не знав… Ми так із тобою… аж занадто… Так і нашкодити можна, я гадаю…

— Усе добре! — солодко потягнулася вона. — Такого занадто не буває… Я цікавилася… Запитувала у свого лікаря. Нічого ми не нашкодимо… Я почуваюся прекрасно, я абсолютно здорова і народжу тобі ще одну здорову дитину! — ствердно проказала вона. — І я б дуже хотіла, щоб цього разу то був хлопчик… І взагалі, Марку, коли ти перестанеш бурмоситися, ми могли б усе повторити знову… — прошепотіла вона йому на вухо. — Ти такий пристрасний сьогодні!

— Моя ненаситна жінко! — тихо розсміявся він, вимикаючи нічника.

— Ми тут… наче у раю… — прошепотіла у темряві Елізабет десь біля його шиї, — Маркусю, правда ж тут, у Баварії, чудово?

Він нічого не відповів, пригортаючи її до себе. Бо примарний рай от-от мав скінчитися. Зрештою, сюди, до Баварії, він приїхав не раювати і те, що Ліза поруч із ним, у ліжку, і вони мають на двох цей час і таку фантастичну новину, — справді милість Божа.

Ліза знову подарує йому дитя! Господи… Іноді Марко роздумував над тим, чим заслужив у Бога таку ласку в той час, коли десятки, сотні інших його побратимів давно зогнили у сирій землі, стали порохом…

Він не збирався тягнути Лізу із собою до Баварії. Але на тому настояв старий лисяка Корнуелл. Перед тим, стараннями контори, Шведа серед небагатьох британських журналістів-міжнародників поспіхом акредитували для участі у важливому дійстві, що ЗО вересня мало відбутися у Мюнхені.

Прем’єр-міністр Великої Британії Невілл Чемберлен напередодні особисто зібрав усю нечисленну журналістську братію обраних для короткої розмови, щоб дати настанови й отримати запевнення, що жодної агресивної тези, жодного натяку, жодного речення, яке провокуватиме німецького лідера ні під час прес-конференції, ні потім у британській пресі не з’явиться.

— Тільки замисліться, джентльмени, наскільки жахливою, фантастичною та неправдоподібною є думка про те, що ми маємо сидіти тут у себе, рити траншеї та приміряти протигази лише тому, що в одній далекій країні посварилися між собою люди, про яких нам нічого не відомо! — патетично вигукнув Чемберлен. — Ще більш неможливим виглядає те, що вже принципово вирішена сварка може стати предметом війни! Тож, будьте ласкаві, стримуйте свої емоції! Це моє особисте до вас прохання!

Марко тоді подумки гмикнув: «Лише тому, що в одній далекій країні….» — це йому нагадало виступи чистоплюїв на засіданнях Ліги Націй у 1933-му, коли ошелешений Флемінг привозив із Женеви новини, одну гіршу за іншу…

— До чого тут моя дружина? — запитав Швед у Корнуелла. — Я не хочу вплутувати Елізабет у роботу… Навіщо мені її тягнути із собою до Баварії?

— Так, так, — кивнув той, — робота і сім’я, якщо така має місце, в агентів МІ-6 мають існувати незалежно й автономно одна від одної… Так безпечніше. Я сам постійно наполягаю на достатній законспірованості родин наших працівників. Та не у вашому випадку, Алексе!

Швед напружився.

— Але мені достатньо й того, що Лізу в обличчя вже знає уся совєцька резидентура у Лондоні… — промовив він. — Це не жарти, містере Корнуелл.

Той скрушно, майже по-старечому зітхнув.

— Алексе, офіційно ви публічна особа. Тому Елізабет як вашу дружину у Лондоні в обличчя знають значно більше людей, ніж кілька агентів совєцької резидентури. Її знають як дружину британського журналіста, кореспондента «Обзервер», Алекса Макміллана… Звісно, ми можемо приставити до вас у ролі дружини котрусь із наших агенток, якщо будете і далі впиратися, але німці не дурні. Тож раптом вас надумають перевірити і на поверхню спливе, що леді поряд із вами — несправжня дружина… Словом… Це буде занадто жалюгідний провал, Алексе! Скажіть, навіщо вигадувати велосипед, коли Елізабет, ваша дружина, прекрасно справиться з роллю, яка і так належить їй? До того ж, наскільки мені відомо, вона уже не раз допомагала вам у завданнях, останнє з яких — увійти в довіру і безпечно вивести вас на міс Едіт Тюдор-Харт. А тут — взагалі жодного ризику.

— Що вона має робити?

— Нічого особливого, — стенув плечима Корнуелл, — просто бути тією, ким вона є насправді, — вашою дружиною…. Ми зайдемо здалеку, Алексе. Діятимемо дуже обережно. Контора розщедрилася і як моральну компенсацію для вас та вашої чарівної дружини сплачує вам кілька днів відпочинку серед альпійських краєвидів…

Маркова брова поповзла вгору.

— Та невже?

— Отож, — продовжував Корнуелл неспішно, — їдьте собі з Елізабет до Фюссена. Ви — безтурботне подружжя. Милуйтеся водоспадами і Нойшванштайном, увечері відвідайте якусь ресторацію, прогуляйтеся містом, відпочиньте… Вам, до речі, уже заброньовано чудові апартаменти у респектному готелі «Людвиг Баварський». Про маршрут вашої поїздки, що передуватиме мюнхенській події, нікому не має бути відомо…

— А до чого ця прелюдія, містере Корнуелл?

Той приязно подивився на Марка.

— Контора так і не надала вам відпустки після Москви. Тож вважайте ці кілька днів вашим невеличким подружнім вікендом. Вже з Фюссена прибудете до Мюнхена, оселитися у заброньованих для вас німецьким урядом апартаментах та очікуватимете зустрічі зі своїм координатором…

— Координатором?

— Саме так, — кивнув Корнуелл, — скидається на те, що рейхсканцлер Німеччини Адольф Гітлер вельми переймається майбутньою зустріччю з главами найбільших європейських держав у Мюнхені,