Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

Лілі

Добре, що Кирило поїхав і дав мені час. Через це прийшло зважене і, по-моєму, правильне рішення. Ми не пара один для одного. Я не хочу виглядати для всіх тією, яка з ним заради грошей. Хоч я і зіграла роль дівчини для нього, але грати нічого не довелося, а гроші вже витрачені на борги.

Однак, поки я їхала додому, думала лише про те, як мені бути зі своєю сім'єю. Батько знову програв великі гроші. І, здається, що мої відкладені три тисячі доларів підуть в рахунок боргу. Господи, як добре, що я не планувала, на що витратити їх. Не так прикро. Хоча, зізнатися чесно, я хотіла купити собі курточку на осінь або зиму і черевики, адже теплих речей я тоді не купувала, а потрібно... Вони, звичайно, не коштували і тисячі, найпростіші хотіла б купити, але тепер не знаю, як бути. Як практична дівчина, я думала заздалегідь і переживала, як мені далі існувати. Адже міняти життя я точно хочу і буду. Завдяки Кирилу я багато проаналізувала і багато хочу змінити. Окрім своїх почуттів до нього... Він навряд чи буде моїм, але помріяти ж можна?

Вдома бардак.

Ледве я заходжу в квартиру, відчуваю сперте повітря й запах алкоголю, через який я хочу вивернути ранкову Карбонару на підлогу. Притискаю долоню до живота, скидаючи черевики і проходжу на кухню.

Там сліди нічної пиятики. Якась смердюча закуска, липкі плями на обідньому столі та купа порожніх пляшок.

Я зітхаю, але вперше не хочу прибирати нічого цього, неймовірно огидно. Їсти я не хочу, перебувати тут - ще більше. Ще б трохи мені хитрості або те, що дозволяє всім дівчатам шукати кращої долі, і я б була просто в шоколаді. Я подобаюся цьому красивому і небідному чоловікові, він зізнався, що йому добре зі мною. Але я ось така неправильна дівчина, що вже тут поробиш...

Я не хочу так. Прекрасно розумію, що я не з багатої сім'ї і йому явно не пара. Що у мене немає тих манер, що у його друзів, я не виглядаю так само красиво і неприступно, як ті чудові дівчата. Звичайно, їх зовнішність, частково, результат дорогого догляду і гарних відносин з чоловіками, але... Розуміння, що я йому не пара зовсім - розриває мої почуття на частини. Так несправедливо...

У своїй кімнаті я прикриваю очі, притискаючись лопатками до дверей. Тут хоча б немає ніякого бруду, хоч і запах присутній конкретний. Відкриваю вікно, стягую верхній одяг, кофту, джинси і швиденько опиняюся під ковдрою.

Але поспати нормально не вдалося. Через пару годин прокинулися батьки.

- Гей, доця, ти вдома, чи що? - з порога кричить батько. Чую з боку кухні музику, шум і різні голоси і сонно ще не можу розібрати, що він хоче. Хмурюся, бачу в його пальцях сигарету.

- Вдома, - сіла в ліжку, потираючи щоку.

- Ми з друзями на кухні, тихо посидимо. Ти голодна, дочко? - це турбота, чи щось інше, цікаво?

Скривившись від огиди, я похитала головою, хоча їла ж вранці в останній раз. Батько сів на ліжко поруч.

- Доню, а що з боргом? Я можу дзвонити, говорити Гозі, що все пучком? - батько міцно затягнувся і почухав свій живіт, чекаючи відповіді. Я ковтнула.

- Я не знаю, де ще брати гроші. Ти програєш занадто великі суми, тато, - я обережно спробувала йому відповісти, але він лише хмикнув. Мабуть, відповідь його не влаштувала. Зненацька схопив мене за шию і притиснув до старого матраца ліжка, шиплячи мені в обличчя:

- Ти, сука, будеш робити те, що я скажу, зрозуміла?! - чоловік дихнув на мене перегаром і тютюновим димом, сильно б'є вільною долонею по щоці. - Зіскочити надумала? Скільки я на тебе витратив! Невдячна тварюка!

- Не чіпай її, досить! - мама і її подруга намагаються напоумити батька і їм все ж таки вдається його зупинити. Вони йдуть на кухню, залишаючи мене одну в кімнаті. Я, стримуючись від сліз, швидко одягаюся, збираюся і, взявши свої речі, вибігаю з дому, майже не привертаючи уваги.

На вулиці холодно, час наближався до півночі. Звичайно, сьогодні змін в ресторані немає, але я тепер і не хочу працювати навіть годину часу, щоб погасити кредити або борги батька. Він бив мене і раніше, але зараз я роблю так багато для них. Я мало сплю і їм, у мене немає ніякого життя і погано вчуся в університеті, хоча і дуже хочу нормально встигати всю программу. Я б із задоволенням була середньостатистичним студентом, але з місцевою пропискою мене не хочуть поселити в гуртожитку. Та й я не уявляю, як просто і без наслідків піти від батьків.

Я повернуся і вдома буде скандал. Це я точно знаю. Він не пробачить мені таку поведінку. Але щоб не повертатися знову, мені потрібно забрати всі інші речі, документи і все, що моє. Гроші я вже забрала.

Гуляла я довго. Трохи посиділа в цілодобовому супермаркеті, де є кулінарія і столики для відвідувачів. Звичайно, людей було зовсім не багато, тому мені було навіть якось спокійно, хоч і думки, які лізли в голову, зовсім не навіювали гарний настрій і не піднімали бойовий дух. З'їла пиріжок з вишнею, запила його гарячим чаєм і рішуче, приблизно годині о п'ятій ранку, пішла додому.

Але не дійшла, сховалася за рогом, біля будинку. Добре, що уважна і завжди дивлюся по сторонах, правильно переходжу дорогу і в сутінках можу помітити аж надто зайву деталь в знайомих місцях. Я нахмурилася, спочатку подумавши, що здалося, і виглянула знову, сподіваючись, що через недосип у мене глюки.

Біля під'їзду стояв дуже дорогий і знайомий автомобіль з вимкненими фарами. Саме в ньому було моє перше побачення. Найкраще побачення в житті, якщо чесно, хоча я не впевнена, що можна його так сприймати. Кирило всю ніч був ввічливий і галантний, красивий і впевнений в собі. Він найкращий чоловік, але мені шкода, що ми з різних світів.

Автомобіль не подавав жодних ознак життя, ніхто не виходив і не заходив. Темні боки блищали на світанку, трохи дико виглядаючи в бідній обстановці. Впевнена, чомусь, що за кермом він. Навряд чи у нього тут живе друг або подруга, або якісь справи, а тому стояла і витріщалася на машину, як дурепа.